Головні новини
На головну / СТАТТІ / Назви й імена

Назви й імена

  Кожне село — оригінальне, особливе.

  Але моє, де я народився, можна назвати особливим з особливих. Це про Молотків.

  Його знають насамперед як село, котре 29 квітня 1943 року зазнало страшної біди — Молотків (тоді — Молотьків) дотла спалили гітлерівські нацисти, при цьому позбавивши життя 617 місцевих мешканців — од сивочолих до немовлят. Лихо торкнулося кожної сім’ї. Про це нагадує меморіальний комплекс у центрі села, відкритий 9 травня 1985 року. «Молотківська трагедія», в якій досі, попри численні публікації, залишаються «білі плями», — тема окремої розмови.

  А в цих нотатках — бодай коротко про назву села. Ще під час мого навчання у місцевій восьмирічній школі (1959-1967 рр.) вона звучала як «Молотьків» (до речі, корінні жителі та й старші за віком мешканці сусідніх сіл вживають її досі). Згодом поширилася легенда (саме легенда, бо аргументованої документації не було), що назва походить від слова «молоток». Тож вирішили, що Молотків має бути без м’якого знаку. А коли перший секретар обкому компартії Анатолій Корнієнко, який організовував у 1985 році будівництво меморіального комплексу і благоустрій села, вжив його назву як Молотків, з наголосом на першому, а не на другому складі, це змавпували і дрібніші чиновники, й інший люд у віддалених від нашого села населених пунктах, де, природно, не могли знати, як правильно називати його.

  Але наприкінці 1980-х років завдяки пошуковій праці краєзнавців, насамперед лановецького журналіста і редактора Григорія Басюка, було встановлено, що в документах від 11 липня 1592 року, від 22 листопада 1610 року та інших, на старих топографічних картах зафіксована назва села як «Молодьків». Науковці пояснюють її походження від імені засновника й першого поселенця або ж першого власника — Молодька. Ось така історія з топонімістичною історією.

  Саме захопленню історією України мого батька Івана Гавриловича, який був педагогом-істориком, я завдячую своїм іменем. Він і мама Ольга Омелянівна першу дочку (вона померла немовлям) назвали Лесею — на честь Лесі Українки. А народжених згодом синів найменували на честь гетьмана Богдана Хмельницького і князя Ярослава Мудрого — Богданом і Ярославом.

  Продовжуючи тему імен, зазначу, що в пам’яті жителів села мої батьки (Царство їм Небесне!) залишилися (вибачте за тавтологію) насамперед «по батькові» (може тому, що вони, ці «по батькові», в них були малопоширеними — Гаврилович та Омелянівна). Серед того покоління, до якого належали батьки, таких «по батькові» у Молоткові не мав більше ніхто.

  Узагалі ж місцеві мешканці дуже цікаво обходилися з іменами — насамперед тому, щоб при розмові одразу знати, про кого йдеться.  Скажімо, на моїй вулиці, точніше на кількох вулицях, об’єднаних назвою Куток (а були ще й Вигін, Рибча, Загуменки, «коло Войновського» та інші) проживали кілька Марій. Щоб їх відрізняти при звертанні чи згадці у балачці, їхні імена інтерпретували як: Мариня, Манька, Маня, Маринка, Маруська, Маруся; «Марія» прикипіло на Кутку тільки до однієї. Подібно було і з Галинами, Ганнами, Іванами, Степанами, Петрами… Чому Світлани ставали «Свєтами», Олени — «Лєнами», Дмитри — «Мітьками», Михайли — «Мішами» — зрозуміло, бо ж впливала русифікація, а от чому замість «Лариса» вживали «Лялька», досі не второпаю.

  Щодо прізвиськ, то їх не згадуватиму, аби когось не образити, за винятком хіба «баби Траталітихи» (!), більш як оригінальне прізвисько котрої залишилося в пам’яті з часів дитинства.

  Правда ж, моє село таки особливе з особливих?..

Автор: Богдан МЕЛЬНИЧУК.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Ластівки не зраджують

  Вичитав у прекрасній праці про народну медицину українців «Зело таємниче» письменника Івана Просяника: «Тато …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *