СВОЇ СВОЇХ НЕ КИДАЮТЬ

  Наведені вище факти з нашого повсякдення хочу скрасити іншим, позитивним, сповненим людською добротою і щирістю душі.

  …Ці сім’ї здружилися після того, як обидвоє чоловіків з кожної повернулися із зони бойових дій на Донбасі. Атовці – народ дружний. У будь-який час, у будь-яку хвилину готові підставити один одному плече, як і там, на війні. Скажімо, потрібно моральну чи матеріальну підтримку, пораду куди і до кого звернутися за відстоюванням своїх законних прав – будь ласка.

  З певних причин останнім часом сім’ї Василенків і Петрових спілкуються в телефонному режимі. В одній з них вдома залишилася літня жінка. Якось у її двері постукали. Відчинила. Перед нею знайомий Сергій, який не раз заходив до них. Ніяковіючи, переступає з ноги на ногу:

  – Ваших нема вдома, знаю. Але маю невідкладну справу: гроші потрібні. Чи не могли б позичити?

  – Ой, синочку, із великим задоволенням, але не маю. Січень був таким витратним, залишилося до пенсії декілька гривень на хліб. Самій стало так соромно, що не може виручити друга дітей.

  – Тоді вибачте. І пішов.

  Через короткий проміжок часу знову стукіт у двері. На порозі – Сергій.

  – Всі свої справи вирішив. А це вам. І простягає пакет.

  – Що це?

  – Подивіться.

  – Дитино, не треба, забери, віднеси додому, в тебе ж дружина, діти.

  – Споживайте на здоров’я, поки пенсію отримаєте.

  Розчулена бабуся заплакала, поцілувала захисника.

  – Забери, – спробувала відвести його руку з продуктовим пакетом.

  – Свої своїх не кидають.., – сказав.

  Тож нехай розуміння, взаємоповага, доброта і чуйність живуть поміж нас завжди.

Автор: Анастасія ДІДЕНКО.

Перевірте також

Оберіг від Патріарха

  У листопаді 1990 року, перебуваючи на Тернопіллі, глава Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Мстислав …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *