Головні новини
На головну / СТАТТІ / ОСОБИСТОСТІ / СВОЇ СЕРЕД ЧУЖИХ або ЯК СЕСТРИ-БЛИЗНЮЧКИ З ЛАНОВЕЦЬ ЖИВУТЬ У НОРВЕГІЇ

СВОЇ СЕРЕД ЧУЖИХ або ЯК СЕСТРИ-БЛИЗНЮЧКИ З ЛАНОВЕЦЬ ЖИВУТЬ У НОРВЕГІЇ

  Наталя і Таня Луцики поїхали в Норвегію за програмою обміну студентами і залишилися там. Вже 15 років вони облаштовують своє життя в іншій країні – придбали житло, створили дружні сім’ї, займаються благодійністю. У сестер-близнючок на двох п’ятеро дітей, улюблена робота (працюють педагогами), українська недільна школа «Кобзар», соціальні та благодійні проекти і рибальське хобі. Полюбляють активний відпочинок, а двері їхніх осель завжди відчинені для рідних та близьких, які є частими гостями.

  Чим живуть і займаються земляки у Норвегії – про це у журналістському матеріалі.

  А все розпочалося в 2001 році. Дівчата – золоті медалістки, ще навчаючись у школі стали студентками педагогічного коледжу при Львівському національному університеті ім.І.Франка. Навчались на державній формі й вели активне студентське життя – Наталя була президентом студради, а Таня – профоргом факультету. Також знаходили підзаробіток – давали приватні уроки англійської мови. За успішне навчання та активну роль в діяльності навчального закладу на четвертому курсі Луцики отримували стипендію Верховної Ради (360 грн – це було дещо більше, ніж зарплата лікаря на той час) та стипендію від української діаспори у Канаді. Тому повністю відмовилися від фінансової підтримки батьків (у сім’ї лікарів було ще двоє старших синів). Дівчата хотіли продовжити навчання в магістратурі. За рік потрібно було викласти 8 тис.грн, але при скромних заробітках, сестри собі цього дозволити не могли. Влітку 2005 року зважилися взяти участь у програмі культурного обміну студентами з проживанням у гостьових сім’ях, тим паче, що деякі студенти коледжу скористалися вже цим і повернулися в Україну з дипломами європейського зразка, багажем корисних знань і позитивними емоціями.

  З червоними дипломами – у всі університети Норвегії

  Ризикнули й ланівчанки. Поїхали з новими мріями і сподіваннями, а ще – хотіли підзаробити кошти на квартиру у Львові. В новій країні адаптувалися швидко. Двом набагато легше долати труднощі та звикати до нового способу життя. Спочатку пішли на мовні курси, аби вільно спілкуватися з норвежцями, а вже потім подали документи до місцевих вишів. З шести університетів Норвегії, що у 2005 році пропонували рівень магістра з англійської філології, сестер-абітурієнтів з червоними дипломами прийняли у всі. Вибрали виш у столиці Норвегії – Осло. Навчання вдавалося поєднувати з роботою на групі продовженого дня та асистента вчителя. Про ці шалені роки життя пригадують так: «Університет ми закінчили екстерном, на півроку раніше, ніж інші студенти, тож мали час, поки діяла студентська віза, інтенсивно зайнятися пошуком роботи. Шукали в радіусі двох сотень кілометрів навколо Осло. Думаємо, саме готовність переїхати в інший населений пункт і дозволила знайти роботу. Хоч вона була далеко від цивілізації (доїжджали автобусом в одну сторону 60 км у село, де був лише магазин та заправка), однак саме так ми набралися досвіду і стали привабливими для роботодавців. Сьогодні проживаємо в одному місті, поруч зі школами, де викладаємо у 8-10 класах англійську мову і математику».

  Родинні цінності україно-латвійської та україно-російської сімей

  Мрія придбати квартиру у Львові втратила актуальність, оскільки  життя в чужій країні було насичене цікавими знайомствами, з’являлись друзі. З майбутнім чоловіком Наталя познайомилась у мережі Інтернет. Ігор – латвієць, приватний підприємець у сфері будівництва, працює в комунальному секторі – зводить школи, дитсадки, будинки престарілих. В україно-латвійській сім’ї підростає двоє синочків – Сашко (майже три роки) і одинадцятимісячний Антон. Змалку діти вже займаються музикою і плаванням. Загалом, їхні з чоловіком культури близькі, цінності і розуміння життя дуже схожі. Але зі слів Наталі, є чимало відмінностей. Проте у вихованні своїх домочадців – однодумці. Діти – рівноправні члени сім’ї, до їхніх думок прислухаються і підтримують у всіх починаннях. Однак у цій родині існують і заборони. Для прикладу – чітко дотримуються норвезького звичаю – солодощі для дітей тільки по суботах, зуби у цій країні бережуть змалечку, адже карієс вважається доказом неповноцінного виконання батьківських обов’язків, а послуги стоматолога добряче б’ють по кишені. Тому Антон і Сашко ще ніколи не куштували соків, бубликів, печива і варення. До своєрідного табу належать і телевізор та гаджети. Їх взагалі не вмикають, поки малеча не ляже спати. Натомість надають перевагу спілкуванню і розвиваючим іграм.

Наталя зі синами.

 Найбільшою родинною цінністю Тані є її сім’я – чоловік Льоша і діти – 7-річна Полінка, 5-річна Вероніка, тримісячний Нікітка. Льоша – росіянин,працює інженером мехатроніки й програмування у сфері інноваційних технологій. Дозвілля дітей організовують так, щоб вони не мали часу засиджуватися з гаджетами. Дівчатка займаються танцями у стилі «хіп-хоп», музикою і ритмом, співають в хорі, щомісяця беруть участь у концертах. А Нікітку возять на заняття музикою для немовлят.

Таня з чоловіком та дочками.

  Рюкзак на плечі – і гайда у мандрівку

  Подорожі – невід’ємна частина життя сестер-близнючок. Ще студентами почали пізнавати визначні місця та пам’ятки культури країн Європи та світу. У студентські роки переважали спонтанні поїздки. Звечора вирішили, а зранку взяли рюкзак на плечі і помандрували світом. Літали на уїк-енд у Париж, Берлін, Прагу, Стокгольм, часто бували у Швеції і Данії. Таня з сім’єю подорожувала Канарськими островами, континентальною Іспанією, була на Кіпрі та Мадейрі. Наталя літала на Майорку, в Дубаї, Туреччину, на Канари, Мальдіви. «Надзвичайно цікаво було побувати з татом на Олімпійських іграх у Лондоні (2012 рік), де відвідали змагання з боксу і пляжного волейболу. Це незабутні враження і спогади, що з часом не зітруться», – пригадує. Декілька разів на рік бувають в родичів у Латвії, Росії, частенько прилітають в Україну, вважають, що дітям потрібно спілкуватися з рідними, адже Skype живого контакту не замінить.

  Сьогодні сестри надають перевагу активному відпочинку – у норвезьких горах та на кемпінгах, у товаристві хороших друзів чи рідних.

  Країна неймовірної природи і чудової риболовлі

  Так можна однією фразою сказати про Норвегію. Щороку батьки і родичі з великим бажанням приїжджають погостювати у Тані і Наталі, буває що й на декілька місяців. Планують свій відпочинок так, щоб провести його корисно і цікаво – в гармонії з природою або відвідуючи визначні місця. Але найбільше люблять риболовлю – це чи не єдине їхнє хобі. По-справжньому можуть «відірватися», коли приїжджають батьки. Адже тато – затятий рибалка, а риболовля на морі приносить йому неабияке задоволення. «Як можна у Норвегії не ловити рибу? Тим паче, що ми живемо біля Осло фйорду й Драммен фйорду. Часто цікавить не розмір, а кількість видів риб, спійманих за один день. Нам з татом вдавалося ловити скумбрій, тріску, камбалу, сайду, крабів, оселедців, морських півнів, щук, лососів, зірку. Тато каже, що тут місце рибалки – це сучасний Вавілон, де можна зустріти китайців, норвежців, прибалтів, поляків… Почуєш усі мови і навіть матюки», – розповідають сестри.

  Недільна школа «Кобзар» при українській громаді

  З Україною в серці живуть і працюють ланівчанки, перенісши в чужу країну рідні традиції, звичаї, культуру, що активно намагаються прищепити своїм дітям. Хоч, зізнаються, це непросто, адже вони ростуть у норвезькому середовищі, де окрім звичної для них мови, часто звучить українська і російська, тому, по суті, є тримовними і у них формується комбінація трьох культур. Але мами-українки роблять усе можливе, щоб привити любов до українського. У цьому допомагає українська школа «Кобзар». Тут малюки вправляються в усному мовленні українською за допомогою бесід, руханок, співів та інсценізацій, а також розвивають дрібну моторику на майстерках. Для учнів шкільної групи вчителі пропонують країнознавство, читацький клуб та основи кодування. Окрім цього діти задіяні у проекті-листуванні з іншими українськими школами за кордоном. У «Кобзарі» цікаво проходять спільні святкування різдвяних і пасхальних свят. Минулого літа Тані доручили очолити школу: «На волонтерських засадах, разом з командою інших мам та українок ми створюємо мовне середовище для дітей українського походження, де вони можуть доторкнутися до традиції своїх батьків», – додає. Ось так за кордоном українська діаспора тримається купки і свято береже свою культуру.

  Допомога землякам – обов’язок діаспори

  Декілька років тому Наталя і Таня Луцики з власної ініціативи, разом з громадою та доброчинними організаціями запровадили кілька соціальних проектів – допомагають українським дитячим будинкам, школам, армії. Про благодійність говорять неохоче, адже вважають, що це обов’язок української діаспори перед земляками, важливий внесок у розвиток Батьківщини, який дає можливість відчути близькі зв’язки з нею. Долучилися землячки до придбання ваги з ростоміром для новонароджених та стетоскопа у лановецьку лікарню.

  Якось у фейсбуці Наталя побачила допис вчительки Лисогірської ЗОШ (Хмельниччина) про те, що вона шукає спонсорів, які б придбали шкільні меблі до класу. Вирішила допомогти. Через інтернет замовила чотири комплекти парт зі стільцями, дошку та доставку Новою поштою. Також з фінансовою допомогою друзів придбали 8 парт зі стільцями у Воронівецьку школу, що на Хмельниччині, звідки родом їхній батько. А скільки добротного дитячого одягу передали на Україну, не злічити… Але це все дрібниці, переконані благодійниці, бо допомагати землякам вважають своїм обов’язком.

  Із захопленням слухала про життя і соціальні проекти моїх однокласниць за кордоном, про те, як стали своїми у чужій країні. Вкотре переконуюсь, що той, хто не боїться ризикувати, попри життєві випробування впевнено крокує до мети, в кінцевому результаті отримує те, до чого прагне. Ланівчанки Наталя і Таня – цьому яскравий приклад.

  Автор: Олеся МЕЛЬНИЧУК.

  Фото з сімейного архіву.

Перевірте також

Найбільше щастя – здорове материнство

  У неділю, 20 червня, в Україні відзначають День медичного працівника. Це свято людей, які …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *