СВЯТВЕЧІР

 Селом ішов зажурений Святвечір.
Вдивлявся в вікна опустілих хат.
Кого ж він обійматиме за плечі,
Як вже нема кому святковий лад
 
Навести в пустках... Розлетілись діти,
І відійшли у засвіти батьки.
Нема кому святвечору радіти
На тих подвір'ях, де колись санки
 
З горбка малечу везли у замети.
А в стайнях батько сіно розкладав.
І мак в макітрах мами вміли терти,
Витав в повітрі запах різних страв.
 
Де за вечерею смачною гомоніли
Батьки і діти, бабці, дідусі.
Простим речам там від душі раділи.
І де ж тепер поділися усі?..
 
Де ті усміхнені старенькі бабці,
Що теревенять з внуками собі?
Ті пампухи і калачі на лавці
І метушня та гомін у дворі?
 
Лиш пустки й тиша -- все, що залишилось
У наших селах і людських дворах...
Дай Боже лиш, щоби не розгубилась
Любов, повага, радість у серцях.
 
І якщо є приїхати до кого
В те малолюдне непривабливе село,
То поспішіть, щоб не жаліти того,
Як не буде провідати кого.
 
І навіть якщо там самотня пустка,
Приїдьте в ті обійми тишини!
Нам варто пам'ятати хто ми й звідки,
Щоб залишатись справжніми людьми!

Автор: Оксана ГУДЗЬ.

с.Огризківці.

Перевірте також

Зі спогадів: життєві неспокої Феофанії Шевчук

  Червневого дня білківчани проводжали в останню дорогу свою односельчанку Феофанію Трохимівну Шевчук. На довгому …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *