Головні новини
На головну / СТАТТІ / ОСОБИСТОСТІ / СХОДИНКИ ДО УСПІХУ РУСЛАНА БРИГАДИРА

СХОДИНКИ ДО УСПІХУ РУСЛАНА БРИГАДИРА

  Приказку про те, що спортсменами не народжуються, а ними стають, мабуть, знають усі. Але якою ціною даються перемоги, здобутки і чим встелений шлях до успіху у великому спорті — знають і розуміють одиниці. Лише ті, хто наполегливими тренуваннями простелив собі дорогу до перемоги, ті, хто відчували розчарування від поразки й отримували насолоду від перемоги, ті, хто вперто йшли назустріч мрії, дивилися у вічі суперникам і перемагали їх, врешті ті, хто став гордістю і надією українського спорту.

  Село Великі Кусківці є фаворитом з десятків сіл Лановеччини серед кількості майстрів спорту (Сергій Крук і Руслан Бригадир) і кандидатів у майстри спорту (Вікторія Баран, Роман Бригадир, Діана Смолій), спортивне село, вихідці з якого — гордість Лановеччини. Завдяки їхнім перемогам про наш край знають не лише на теренах області, а й у Європі та світі.

  За спортивними досягненнями молодого перспективного біатлоніста, чемпіона України, учасника змагань європейського класу, майстра спорту, члена Національної збірної України Руслана Бригадира районка слідкує уже давно. Про всі його успіхи великі і маленькі дізнаємося від тренера-ветерана Івана Стецюка, друкуємо на шпальтах. Попри щільний графік тренувань та зборів після півторамісячного карантину у зв’язку з пандемією коронавірусу, Руслан знайшов час для місцевої преси, днями завітавши до редакції.  Говорили про злети і падіння, перемоги та поразки, незрадливу фортуну.

  — Руслане, з часу нашої останньої зустрічі пройшло півтора року. Тоді твоєю заповітною мрією було потрапити на Олімпійські ігри. Наскільки наблизився до її досягнення?

  — Скажімо, першу сходинку вже вдалося пройти — минулого року виступав на етапах кубка Європи і світу IBU класу з біатлону. Попереду ще дві — кубок світу та омріяні Олімпійські ігри. Вірю, що в перспективі вдасться їх здолати.

  — За цей час в яких країнах побував на змаганнях і яких результатів досягнув?              

  —  Минулий рік був справді насичений поїздками, змаганнями, приніс море емоцій і додав упевненості, бо після юніорських чемпіонатів почав брати участь у кубках IBU класу, тобто змагатися з маститими спортсменами, а це вже певний рівень, ступінь довіри, яку так хочеться виправдати. Найбільше моє досягнення минулого року — це участь в етапах кубка світу. Їх було шість і проходили вони у Норвегії, Словаччині, Італії та Білорусі.

  — Чим потішив тренерів і чи задоволений своїми стартами?

  — Якщо відверто, то не дуже задоволений. Адже можна було б стартувати і краще. Трішки підводила стрільба. Якби допустив менше промахів, то міг потрапити до шестірки кращих біатлоністів світу, а так — був лише 23-м зі 120 учасників.

  — Це теж непогано. А як оцінює твої виступи тренер?

  — В команді «А» моїм тренером був Юрай Санітра зі Словаччини. З ним розробляли тактику перед кожними змаганнями так, щоб досягнути вищого результату. Моє слабке місце у біатлоні — стрільба, над цим разом із ним працюємо. Тренер каже, що потенціал у мене є, але потрібно ще багато працювати, набивати руку, аби можна було конкурувати з сильними спортсменами. Все приходить з досвідом, головне — наполегливість і бажання рухатися вперед.

  — У свої 22 роки ти об’їздив десятки країн. Де сподобалося найбільше і яка держава приділяє велику увагу розвитку спорту?

  — Справді, побував у багатьох країнах: Німеччина, Італія, Естонія, Румунія, Фінляндія, Словаччина, Словенія, Білорусь, Польща, Швеція, Норвегія, Австрія та інші. Кожна країна по-своєму цікава і красива. А ось у плані спортивного забезпечення і розвитку біатлону, на найвищому рівні це відбувається у Норвегії, яка на декілька щаблів перегнала Україну. По-перше, на розвиток спорту в Норвегії виділяють багато коштів і це дає свій результат. По-друге, у кожному районі цієї країни шикарні комплекси, де спортсмени в період тренувань можуть проживати з сім’ями. Біатлоністи забезпечені спортивним спорядженням від «А» до «Я», отримують високі зарплати. Що ж маємо в Україні? Спортивна база у Тисовці (Львівська обл.) — єдине місце, де можна займатися, та й то, лише юніорам. Національна збірна України змушена виїжджати на збори за кордон, а на це витрачається дуже багато коштів. В Україні немає де тренуватися на лижороллерах. Однак і за таких умов українські спортсмени на міжнародних змаганнях показують хороші результати і здобувають перемоги.

  — Трішки повернемось у шкільні роки і нагадаємо читачам районки, з чого розпочалася твоя стежина у світ великого спорту та про вчителів і тренерів, які допомогли у становленні.

  — Першим повірив у мене вчитель фізкультури Великокусковецької школи Анатолій Крук — педагог від Бога, який умів розгледіти в учнях спортивний потенціал і направити у вірне русло. Широку дорогу в біатлон відкрив тренер Іван Стецюк. Він мені більше ніж тренер, до його думки завжди прислухаюся. Іван Григорович — фанат своєї справи, якщо побачить у дитині хоч краплю хисту, докладе максимум зусиль, щоб виховати гідного спортсмена. Таких ентузіастів, закоханих у свою справу, сьогодні одиниці. Добре слово заслуговує Назарій Бурик, який тренував мене з 8-го класу, відколи переїхав на спортивну базу в Підгороднє. З того часу розпочалося моє активне спортивне життя.

  — Руслане, знаю, що окрім відряджень, змагань, тренувань, ти ще й здобуваєш вищу освіту. Як вдається поєднувати навчання зі спортом?

  — Навчаюся у Тернопільському національному економічному університеті на двох факультетах — «Фінанси» (4 курс) і «Фізичне виховання» (3 курс заочно). Звісно, це не просто, бо спорт відбирає багато часу, інколи й тижнями не буваю в Україні, тому потім доводиться інтенсивно наздоганяти. Однак, приємно, що викладачі до спортсменів ставляться лояльно, з розумінням.    

  — Чи імпонує тобі життя «на колесах» і за чим у спортивних відрядженнях сумуєш найбільше?

  — Загалом, так. Бо рух — це життя, а участі у змаганнях міжнародного рівня дають можливість розвиватися, бувати в різних країнах, знайомитися з історією, бувати у визначних місцях. Але інколи так хочеться спокою, просто побути вдома у колі сім’ї, поласувати смачним маминим борщем і варениками, адже такої їжі не зустрінеш у країнах Європи. За цим сумую найбільше. Однак, за півтора місяці, проведених вдома під час карантину, зрозумів, що такий тривалий відпочинок не для мене, адже не вистачало тренувань і шаленого темпу спортивного життя.

  — Руслане, щиро вдячна за відверту розмову. Нехай щастить тобі на спортивній стежині, побільше злетів, поменше падінь, легких перемог, яскравих вражень і нехай завжди посміхається фортуна.

  Автор: Олеся МЕЛЬНИЧУК.

Про нас Олеся Мельничук

Перевірте також

Таланти і людяність сім’ї Джиджорів

  Кожна людина має талант, але не всі можуть його розкрити. Для того, щоб знайти у …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.