ЦЕРКВА, ГРЕБЛЯ І ЛЮДИ

  Не думаю, що знайдеться опонент, який дозволить собі посперечатись зі мною з приводу того, що церква – це те місце, де людина знаходить прихисток. А вона його з роками прагне все більше і більше, нерідко знаходячи в молитві, покорі та смиренні. З часом виробляється сама по собі органічна потреба, необхідність відвідувати церкву, одержувати там заряд для душі, ставати добрішим, милосерднішим.

  Наша дорога до церкви проходить через греблю, що роками була розбита. А сьогодні йду до церкви, виходжу на греблю і очам своїм не вірю – дорогу розширили, висипали, розрівняли, є місце розминутися двом молоковозам.

  Біля церкви зустрічаю п.Ларису, бухгалтера сільради, і дізнаюся, що дорогу цю зробили за кошти сільради. А я собі думаю, що власники тих молоковозів в гріх би не впали, якби якось долучились до такої важливої роботи. Але хай там як, а гребля ожила і дорога – просто супер. Велику шану і повагу висловлюю сільському голові Галині Загородній, яка також регулярно є в церкві разом зі своїми співробітницями – п.Ларисою і п.Наталею.

  А недавно в церкві було змонтовано обігрів. І тут п.Галина, як сільський голова, відіграла вирішальну, якщо не основну, роль.

  У переддень професійного свята – щирі шанування п.Галині та всім працівникам сільради. Зичу доброго здоров’я на довгі роки, плідної і благородної праці на користь людям.

Автор: Олена ПРИЙМАК.

с.Москалівка.

Перевірте також

Оберіг від Патріарха

  У листопаді 1990 року, перебуваючи на Тернопіллі, глава Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Мстислав …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *