Минулого року не лише громадськість Тернопільщини, а й за її межами відзначала ювілейну дату відомого і славного Кременецького педагогічного училища, пізніше перейменованого на педагогічний коледж ім.Т.Г.Шевченка. Ще у 2012 році педагогічний колектив і колишні випускники написали і видали у світ книгу “Крізь роки – з любов’ю”, де, крім історії виникнення та діяльності цього закладу, – хвилюючі розповіді про його випускників. З радістю та задоволенням знайшов там імена людей, з якими довелося жити, спілкуватися довгий час.
Ось знайоме обличчя Галини Афіногенівни Кухарчук (Сташук), випускниці 1976 року. Вона пронесла омріяне з дитинства високе звання вчитель з гідністю, щедро навчаючи мудрості і навиків дітей, працюючи в дитячому садочку, Лановецькому ПТУ, Борсуківській середній школі.
Народившись у невеличкому та мальовничому селі Синівці, линучи серцем і душею до рідного краю, Галина Афіногенівна у своєму селі пройшла педагогічний шлях від вчителя – до директора місцевої восьмирічки. Маючи чудовий, співучий голос, бере активну участь у церковному, сільському хорах, пише (для себе) гуморески, вірші, дописи у районку. Вже будучи пенсіонеркою, складає сценарії, плани для проведення культурно-масових заходів у місцевому клубі. А ще з юності і до сьогодні цікавиться історією свого краю, долею синівчан. Мабуть, час їй приступити до написання історичної книги про Синівці. Незважаючи на вік, її важко застати на відпочинку, вона весь час у праці, у пошуку. Кілька нарисів про її земляків я написав саме з допомогою непосидючої Галини Афіногенівни. Мають з кого брати приклад, черпаючи фізичну і духовну енергію, її дочки Люда й Оксана, теж педагоги, а внучка Аліна – студентка Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім.Т.Г.Шевченка.
Випускниця цього ж року Лариса Петрівна Кутрань (Поцелуєва), теж родом із Синівців, здобула диплом з відзнакою. Я близько знайомий з її дружньою, шанованою, трудолюбивою сім’єю. Добре відомий по спільній праці в колгоспі батько Лариси – Петро Павлович, який довгий час трудився бригадиром рільничої бригади господарства. Наступник здібних організаторів виробництва П.Сорочинського та І.Людкевича, він цілком виправдав довіру синівлян. Не дивно, що й діти – Віктор і Лариса росли здібними, вихованими, працьовитими. Сина (за професією інженер-механік) обирали головою Борсуківської сільради, згодом він став бізнесменом. Лариса Петрівна спершу була вчителем, а згодом – директором Нападівської восьмирічки. За успіхи у педагогічному процесі отримала значок “Відмінник народної освіти УРСР”.
Працюючи у сусідньому колгоспі села Великі Кусківці, я вперше зустрів двадцятирічного юнака тоді ще в старому, тісному сільському клубі. Він з кількома ровесниками-ентузіастами, на знайдених музичних інструментах, проводив репетиції. Це був майбутній вихованець Кременецького педагогічного училища, а згодом і випускник 1985 року Валерій Михайлович Бондарець. Після його закінчення вчителював у своїй рідній школі, продовжуючи брати участь у художній самодіяльності, але вже в новозбудованому колгоспом будинку культури та на закуплених господарством музичних інструментах. Пізніше, де б не працював: чи директорм місцевої або Лановецької ЗОШ №1, чи завідувачем відділу освіти в Борсуківській ОТГ – ніколи не полишав свого захоплення, на основній роботі завжди працював цілеспрямовано, проявляючи педагогічні та організаторські здібності.
Наслідуючи приклад Валерія Михайловича, здобули професію педагога його дружина Ірина Петрівна, брат Петро, син та дочка. Постійно підвищуючи свій фаховий рівень, Валерій Михайлович отримав звання “Старший вчитель”. Зараз він займається підприємницькою діяльністю.
Ось такі вони, випускники Кременецького педагогічного закладу. Незважаючи на вік, життєві труднощі, вони активні у суспільно-громадському житті рідного краю.
Автор: Григорій ВОЛЯНЮК.
с.Борсуки.
