Головні новини
На головну / СТАТТІ / ОСОБИСТОСТІ / Юрій СОБКО: ЗАХИСНИК З КОЗАЦЬКИМ ДУХОМ

Юрій СОБКО: ЗАХИСНИК З КОЗАЦЬКИМ ДУХОМ

  Юрій Собко народився 16 липня 1983 року в с.Бодаки Збаразького району. Батьки незабаром переїхали в Ланівці, де поселилися і працювали: мама – в комбінаті комунальних підприємств, батько – водієм у «Сільгосптехніці».

Юрій Собко крайній справа.

  Навчався у Лановецькій ЗОШ №1, після закінчення якої пішов на строкову службу в Збройні Сили України. Високий, ставний юнак з гарними фізичними даними поповнив комендантську роту при Президентові України. Тут, очевидно, зрозумів потребу добре підготовлених спеціалістів в охороні різних об’єктів, підприємств. Тому після служби в армії поповнив ряди охоронців.

  Розпочав із фірми «Світоч» (ПП «Ельба – Інвест»), а згодом довелося переходити в інші структури розгалуженої системи охорони. Півтора року виконував обов’язки бійця, а надалі був начальником охорони, директором – у філіях фірм ТОВ «Зодіак-КБ»», ТОВ «Зодіак-СБ», ТОВ «Оберіг-21», які обслуговували об’єкти Тернопільської, Рівненської, Житомирської, Хмельницької, Львівської областей. Продовжив набувати досвід керівного складу – начальником охорони  на фірмах «Байкал», «Єврокар», «Шкода», які охоплювали Закарпаття (Берегово), Івано-Франківщину, Львівщину…

   Два сезони працював на посаді начальника охорони цукрового заводу в Бучачі. Тут зустрів своє кохання і пов’язав долю із Тетяною Ніколюк. 24 серпня 2007 року відсвяткували весілля. Незабаром народився син, а через чотири роки дочка. Тепер Назарові дванадцять років, навчається в Бучацькому ліцеї, а Да-  ринка – другокласниця.

   Попри те, що службовими обов’язками Юрій Собко був пов’язаний з багатьма областями, Ланівці – його основний «дім». Саме тому звідси 19 серпня 2014 року був мобілізований у третій хвилі до ЗСУ. Навчання проходив у Старичах Львівської області. Разом із ланівчанином Сергієм Гончаруком після «учебки» був зарахований до 80-ї десантно-штурмової бригади, яка має славну історію, і кожен із своїм підрозділом вирушили в зону АТО. Юрієва РВП (рота вогневої підготовки), яка мала підтримувати 7-у, 8-у, 9-у роти, базувалася в Дружківці. Тут змушені були в посадці облаштовувати табір з «нуля», впорядковувати своє воєнне життя. А складнощів і проблем не бракувало: крім обслуговування двох блокпостів, доводилося ремонтувати машини, техніку, яка здебільшого була старою. Досвідчені «технарі» роти навіть гаубиці свої умудрялися готувати, налаштовувати, в той час, коли з інших підрозділів їздили для ремонту в Краматорськ. І в таких умовах воїни 80-ї ДШБ стримували натиск ворога: відбивати атаки, відповідати на обстріли противника, який підступно починав гатити по наших позиціях після заходу сонця.

Читайте також: Вікторія ГЕРАСИМЮК – ДІВЧИНА З ВОЛОШКОВИМИ ОЧИМА І ХАРАКТЕРОМ ВОЇНА

  Надалі бригаду передислокували в Піски. У цьому елітному колись селищі, яке майже повністю знищив ворог, Юрій Собко разом із побратимами перебували два тижні. Тиждень був у цьому секторі С.Гончарук. Жили у «Домі сон-  ця» – так називали місцеві модернізований палац. Було тут, як згадує Юрій, дуже гаряче: агресор лупив із «градів» і мінометів. У перший же день у його РВП був перший «300»-ий – по дорозі їх обстрілювали, але під’їхала перша гаубична рота і прикрила від вогню. Разом із воїнами інших бригад, добровольчих батальйонів, «правосіками» протистояли російському агресору, відвоювали територію, яку захопив ворог.

  У жовтні була сформована 81-а окрема аеромобільна бригада, в яку наприкінці 2014-го ввійшов підрозділ Юрія Собка. Воїнам довелося захищати Донецький аеропорт, що перебував в оточенні проросійських військ, які постійно обстрілювали територію летовища. Захисники аеропорту змінювалися через два тижні. Однак пост «Ромео», де був Юрій, витримував натиск противника довше, бо через оточення не змогла прибути зміна. Отак «Манюня» (позивний нашого земляка) потрапив у термінал, де тримали оборону «кіборги», котрі проявляли неймовірні приклади мужності, витривалості, винахідливості – як давні українські козаки-характерники. Приміщення були знищені, диспетчерська вежа – головна ціль обстрілу – наскрізь продірявлена, але ще трималася.

  10 січня їхня зміна виїхала з аеропорту, вдалося обминути «сєпарські» застави. А ще через кілька днів термінал було підірвано, вежа впала…

  Надалі Юрієві Собкові довелося виконувати завдання в районі Водяного, Опитного, Авдіївки, Пісків: п’ять машин розвозили боєприпаси. Крім водія, супровід здійснював старший воїн. Коли завалився аеропорт, бригада за ротацією мала відбути на перепочинок в Дніпропетровськ (Дніпро).

  Після повернення в зону АТО Юрій разом із воїнами підрозділу, який базувався в м.Костянтинівці, відповідали за захист шляхів, що ведуть на Донецьк. Вздовж трас були укріплені блокпости, позиції: «Дракон», «Черепаха», на які на два-три дні виїжджали воїни групами. Вони контролювали ситуацію на навколишній території, попереджали дії російських ДРГ (диверсійно-розвідувальних груп), виявляли провокаторів серед місцевого населення. Старший однієї із груп – Ю.Собко, який постійно був на виїздах, тому в Костянтинівці не бував. Але тут знову перетнулися його шляхи із «кіборгом» з Лановеччини – «Лисом» (позивний Сергія Гончарука).

  У селі Олександро-Калинове наші захисники звернули увагу на великі антени, встановлені на одній із садиб. Звернулися до сільського голови, який підтримував українську армію. У будинку проживали дід з бабою. На виклик прибули представники СБУ і «накрили» своєрідний пункт прослуховування й передачі даних про позиції української армії: у цьому «сєпарському» гнізді була облаштована ціла мережа – плазма-камери, радіопередавачі. Але дідові вдалося втекти, баба залишилася…

  Складних, непередбачуваних ситуацій в умовах війни дуже багато, але Юрієві Собку ставав у нагоді досвід, набутий в охоронних структурах, вміння контактувати з людьми, вимогливість і твердість у своїй правоті. Тому неодноразово був відзначений за сумлінне та успішне виконання бойових завдань. Грамот та подяк не перелічити, а з найбільш пам’ятних, якими гордяться і його Назар та Даринка, – зірка – відзнака Міністра оборони України «За військову доблесть», медалі «За оборону Донецького аеропорту», «За оборону рідної держави», «За участь в АТО», дві – «За участь в бою», «Ветеран війни». Юрій має статус учасника бойових дій.

  Демобілізувався Юрій Собко із зони АТО у вересні 2015 року. Після перепочинку повернувся на фірму, де працював. Однак через півтора року написав заяву про розрахунок: зарплата недостатня для забезпечення потреб сім’ї. Через деякий час поїхав на роботу в Польщу. І так час від часу повертається до родини, де ростуть діти, і хочеться бути з ними, бачити, як навчаються, впливати, допомагати дружині, однак, на жаль, не створено умов, щоб захисники України мали можливість гідно жити і працювати на рідній землі, за яку, не вагаючись, готові були віддати своє життя.

  Час поступово притуплює спогади про ті місця, умови, ситуації, які пережив воїн-кіборг у 2014-2015 роках, однак ніколи не затихне біль і смуток за тих побратимів, котрі загинули в пеклі Донецького аеропорту, від вибухів мін, снайперських куль.

Автор: Марія РОМАНЧУК.

Перевірте також

Ольга Філюк: «Я люблю своє село і хочу, щоб воно процвітало…»

  Кожне село Лановеччини має своїх видатних людей, які зробили та роблять досі багато чого …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.