Продовольчий магазин. Заходить жінка середніх років, звертається до молодої, симпатичної продавчині:
– Мені, будь ласка, буханець хліба.
– Вам який – сірий, білий, різаний, не різаний?
– А… мабуть житнього, бо у білому більше калорій, вага додається, а повніти вже нікуди.
– Ви тим не переймайтеся, – промовила продавчиня. – Поки можете – споживайте, що хочете і коли хочете. Жінка в тілі має завжди бути. На хвильку замислилася і продовжила: я раніше теж думала, щоб бути фігуровою. А ще гірше – відмовляла собі не тільки в поживній калорійній їжі, а й в необхідних речах. Пам’ятаю, чоботи вже зносилися, а замість обновки… В хаті ремонт затіяли, хотіли все до ладу довести. От і вирішила: вагонку купимо, а в старих чоботах якось перебуду. Економили кожну копійчину. І коли все в домі заблищало, до мене раптово, як грім серед ясного неба, підкралася важка недуга.
Лежу на лікарняному ліжку, сльози горохом котяться на подушку і думаю про найгірше: а як діти без мене будуть? Навіщо мені це все, що разом з чоловіком надбали за роки спільного життя. Всеодно приведе іншу жінку, хіба вона буде любити моїх діточок? Та й прийде на все готовеньке. Я ж собі тоді чобіт не купила. В голові, мов у калейдоскопі, – плаття на Новий рік не придбала, і те пошкодувала, й інше… Ще більше жаль розбирав.
Тоді зібралася зі всіма силами, помолилася, попросила у Всевишнього допомоги і твердо сказала:
– Я буду жити, я повинна жити заради дітей, заради нашого сімейного щастя.
Почала від себе думки погані відганяти, налаштувала організм на одужання. І диво сталося. Завдяки Господу Богу і старанням лікарів-рятівників хвороба відступила. Тепер ніколи нічого собі не шкодую (сміється). Звичайно, в міру можливості. От, бачте, жива, здорова. Наша сім’я – щаслива.
І коли хтось з покупців ремствує на важкий час, чи що можна їсти, а що –ні, я всім повторюю народну поговірку: “Їж – поки рот свіж”, радійте кожному прожитому дню, заряджайте себе позитивною енергією і даруйте її оточуючим. Тоді все буде добре.
Автор: Анастасія ДІДЕНКО.
