Головні новини
На головну / Війна / Волонтерство за кордоном: як українці в Німеччині допомагають біженцям з України

Волонтерство за кордоном: як українці в Німеччині допомагають біженцям з України

    За інформацією Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), з початком повномасштабного вторгнення росії кількість біженців з України станом на кінець травня 2022 року становила 2,93 млн. В Німеччині біженців з України, які зареєструвалися для тимчасового захисту, приблизно 329,34 тис. Тут з ними працюють волонтерські організації, в одній із яких — українець Сергій Кулішенко. Ще 15-річним юнаком він переїхав разом з сім’єю до Німеччини. Живе у місті Дортмунд, але не забуває свого коріння і час від часу навідується в Україну до родичів.

  Волонтери у Німеччині стараються допомагати українцям всіма можливими способами. Чим займається Сергій та його друзі з організації — про це наша з ним розмова.

  — Як називається організація і кому вона допомагає?

  — Організація Bahnhofsmission (з німецької – вокзальна місія) заснована у 1894 році як співробітництво католицької та протестантської церкви з метою допомоги і захисту жінок і дівчат (які подорожують, або прибули на вокзал) від грабування на вокзалі “Schlesischen Bahnhof” (сьогодні “Ostbahnhof”). Зараз Bahnhofsmission стала центральною точкою допомоги тим, хто її потребує, на головних вокзалах міст. Допомагають безхатькам, яких потрібно нагодувати, допомагають з пересадкою на інший потяг, а також тим, хто знепритомнів чи заблукав.

  — Чи є серед волонтерів вокзальної місії українці?

  — В організації є 1-2 керівники, які отримують зарплату, решта — волонтери. Працюють не лише німці — тут багато українців, які живуть недалеко і трохи знають німецьку. Я познайомився із Денисом, який живе в Німеччині з двох років. На момент нашої зустрічі він саме чекав приїзду сім’ї з України до міста Дортмунд. Також познайомився із Світланою. Вона приїхала сюди зі Львова, одразу ж після початку вторгнення. Зараз живе в родичів та 2-3 дні в тиждень проводить в Bahnhofsmission. Є ще одна дуже приємна жінка з польським корінням. Її також звати Світлана. Вона керує організацією вже 12 років. Розуміє українську та російську, але їй важко говорити цими мовами. Проте вона переконана: «Хто один одного зрозуміти хоче — той зможе це зробити». Але в Дортмунді працівників не так багато. І майже всі мають іншу (головну) роботу. Або студенти, яким потрібно йти на лекції. Не кожен може лишатися до 20-ї години. Це трохи проблематично.

  — Хто фінансує цю волонтерську організацію?

  — Католицька та протестантська церкви, а також небайдужі жертводавці. Є багато інших організацій, які допомагають доставляти їжу, одяг тощо.

  — Якщо людина прибуває на залізничний вокзал, як і куди їй звернутись по допомогу?

  — Волонтери знаходяться переважно на платформі №1 та працюють з 8 до 20 години. Їм можна подзвонити і попередити, що, наприклад, комусь із родичів потрібна допомога: купівля квитка та пересадка на інший потяг. Працівники носять сині жилети – їх легко розрізнити серед натовпу, тому  можна просто підійти до них та звернутись по допомогу. Це досить популярна організація в Німеччині, інформація та контактні номери є на інтернет-сайті Bahnhofsmission (https://www.bahnhofsmission.de/index.php?id=15). Також, при купівлі квитка, в касі можна помітити невеличкі брошури цієї організації.

  — Як саме Bahnhofsmission допомагає біженцям з України?

  — Коли люди прибувають на вокзал — більшість із них розгублені і не знають, що робити далі. Волонтери наклеїли на стінах українські прапорці із маленькими вказівниками напрямку руху. Також буває, що вони самі вас знаходять та пропонують допомогу. Працівники вокзальної місії роздають нові німецькі SIM-карти та інформують про центри прихистку для біженців з України, яким потрібна ночівля, їжа та одяг. В таких центрах працюють інші волонтери, які розкажуть про наступні кроки: наприклад, до якої державної організації потрібно звернутись, щоб отримати соціальну допомогу, квартиру тощо.

  — Яка твоя місія в цій організації?

  —  Я був перекладачем на вокзалі в Дортмунді, оскільки не знав усіх подробиць, що робити біженцям після прибуття. Я стояв поруч із волонтерами та перекладав те, що вони говорять: «Як дійти до місця, де можна переночувати; де волонтери чекатимуть на вас та про які наступні кроки вони розкажуть; якщо є проблема і ви не зможете дійти самостійно, ми можемо викликати вам таксі.» Для тих, хто прямував в інше місто та мав пересісти на нашому вокзалі, ми друкували розклад поїздів і на ньому я ручкою писав переклад.

 Запам’ятався один випадок. Зранку подзвонив чоловік. Він розповів, що його старенька мати після 17-ї години прибуде на вокзал в Дортмунді. Жінка їде зі Львова, за кордоном перший раз, іноземних мов не знає. Час прибуття автобуса теж не відомий (затори, ремонти доріг тощо). Просив допомогти мамі сісти на поїзд, щоб вона змогла безпечно приїхати до нього. Bahnhofsmission підготувала розклад руку поїздів, я написав олівцем переклад деяких важливих слів на розкладі. Але була одна проблема: прямого поїзду із Дортмунда до міста, куди потрібно доїхати жінці, не було. Отже – їй потрібно було десь пересісти. Тому ми зробили так: зустріли жінку, запитали чи голодна і чи потрібна їй німецька SIM-карта. Тоді я особисто поїхав з нею в сусіднє місто і допоміг їй пересісти на поїзд. Пізніше син жінки зателефонував зі словами вдячності та пообіцяв пожертвувати в Bahnhofsmission.

  — Що тобі найбільше подобається у волонтерстві?

  — Мені сподобалась можливість надавати допомогу тим, хто її потребує: моїм землякам, які тікають від війни, і які приїжджають в незнайоме місто з незнайомими правилами. Цією допомогою ми хочемо їм показати, що вони не самі. Мені було надзвичайно цікаво чути історії людей та новини з рідної України. Я слухав це зі співчуттям та розумів, що далеко не до всіх ситуацій можна підготуватись. Мені подобаються емоційні люди, які щиро вдячні за допомогу. Це ніби знак того, що все, що ми робимо, – правильно і потрібно. Волонтерити в цій організації продовжую і надалі, хоча не так часто, як би хотілось, оскільки це потрібно поєднувати з моєю основною роботою. Але я стараюсь, стараються й інші волонтери, аби українці знали, що вони мають до кого звернутись, навіть будучи за тисячі кілометрів від свого дому.

Яна ВОЗНЮК,

студентка факультету журналістики НУ «Львівська політехніка»

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Лановеччина зустріла тіло Героя Сергія Петровського

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.