Головні новини
На головну / СТАТТІ / ІСТОРІЯ ТА ЧАС / Дід Козак жив без колгоспу і помер без пенсії

Дід Козак жив без колгоспу і помер без пенсії

  Діда Козака (Федора Семеновича Бобелюка) часто можна було бачити на вулиці: високий, з легкою ходою, він в старості водив пасти кози. Жив зі своєю бабою Козачихою (Настею) в невеликій, але добротній хаті під соломою, що була обсаджена вже тоді високими ясенами. На подвір’ї — простора стодола. Не один десяток років мені доводилось бігати на роботу їхньою межею, тепер же ходимо через їхнє колишнє подвір’я, бо господарі пішли в небуття, а хати і стодоли давно нема.

  Ще десь в 70-80-х роках я почула, що дід Козак не в кологоспі: не схотів, не підписався, не переконав його ніхто, не примусив. Мав до колективізації 2 га землі, здав її разом з наявним тоді реманентом, а влада залишила йому 15 соток городу, на яких він і господарював. Крім двох старших дітей, мав з другою дружиною сина Дмитра (1930 р.н.), дуже розумного. Він вчився в Кременецькому вчительському інституті, на що треба було немалі кошти. Працював навіть директором на Львівщині, якийсь час був на газових родовищах в Сургуті-Уренгої. Але коли вчився, повністю був на утриманні батька, який перед цим на якийсь час (3 роки) їздив на роботу в Америку. А тепер, коли син вчився, весь город засівав коноплями, прядиво з яких своїм ходом носив до Кременця, здавав і ще наніч повертався додому.

  А добути з конопель прядиво — дуже нелегка і затратна в часі робота: треба було засіяти, вибрати, коли виростуть, відділивши плоскінь від матірки, висушити, витерти, обім’явши сухі листочки та квіти, замочити на 2-3 тижні в воді, викинути, добре промивши, висушити, відділити волокно (прядиво) від костриці на терниці, тоді складати спеціальними ручками, потім здавати на фабрику, якщо не залишати для потреб господарства.

  Чоловік обходився без електричної лампочки, мовчки виконував свої батьківські обов’язки, був вірний собі і несхибний у своїх переконаннях щодо колективного господарювання. Його внук, тепер вже 83-річний Микола, який весь час займав керівні посади, часто вислуховував про діда і його переконання щодо колгоспів, розповідає, що в час, коли дідові підійшли пенсійні роки, йому пропонували поставити свій підпис в документі, і тоді він міг би автоматично одержувати ці гроші. Дід не схотів й так і дожив свій вік — розминувся з колгоспом, мовчки, без жодного слова, без захоплення, радості чи жалю, страху чи печалі. Які переконання були в цього чоловіка, звідки він міг знати, що ця форма господарювання не довга — коротка, хто йому весь час щось нашіптував на вухо? Ці питання, зависнувши в просторі, вже стали риторичними, але і з живих професорів-академіків з цього приводу ніхто конкретної відповіді не дасть. Баба Настя прожила ще кілька років і пішла вслід за чоловіком.

  На місці хати — зчорніла від часу купа черепків — цегли, піску, глини, від стодоли навіть знаку не залишилося, мовчки і печально стоїть тільки зруйнована, завалена, але добротна “шия” мурованого колись льоха, немов свідчить про те, що його господар був хазяїн-трудівник.

Олена ПРИЙМАК. с.Москалівка.

  P.S. Макодрай Микола Іванович — внук діда Козака. Співавтор історичної довідки про Москалівку, ведучий кількох розділів книги про історію села, майстер робіт з деревиною, грамотний, простий і хороший чоловік.

  Орися Волощук — дочка Миколи Івановича, вчителька Москалівської та Іванковецької шкіл.

  Ігор Волощук — внук Миколи Макодрая, журналіст газети “Експрес”.

Про нас Олеся Мельничук

Перевірте також

Учителька Людмила Сидорук – єдина на Лановеччині, котра пройшла фахову сертифікацію

  Початкова школа у селі. Здавалося б: як можна організувати цікавий і захоплюючий процес навчання …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *