В передріздвяний вечір хлопчик сидів на ліжку і сумно дивився у вікно. У повітрі іскрилися сніжинки, кружляли в чарівному танці, виблискували від світла ліхтарів. Хлопчик згадував, як чудово вони з сім’єю проводили різдвяні свята, яка тепла атмосфера панувала в домі. Але цього року зовсім не так: мама з татом вже кілька місяців майже не розмовляють, навіть не дивляться один на одного. Від цього стає так холодно і страшно…
Хлопчик вірив, що перед Різдвом трапляються різні дива. В його голові постійно крутилася думка: «Найбільше моє бажання у житті — примирення батьків. Я б усе віддав, лише б знову між ними відродилася любов».
Перед сном він вийшов на подвір’я, щоб помилуватися снігом. Небо було всіяне зорями, але одна виглядала найбільшою та найяскравішою. Хлопчик дивився на неї завороженим поглядом.
І тут сталося диво! Зірка заговорила до дитини: «Я чула твої думки, бо я — твоя Зоря. Можу виконати найзаповітніше бажання. Але знай, що лише один раз у житті стану тобі в пригоді: після того, як я допоможу тобі, сили мої згаснуть. Тому подумай добре, чого ти хочеш».
Хлопчик неймовірно здивувався і захвилювався. Думки плуталися, але він зміг себе опанувати і відповів: «Я найбільше за все хочу, щоб моя сім’я об’єдналася і ми були щасливими, як раніше. Мені не потрібні ні гроші, ні матеріальні речі. Це — моє найзаповітніше бажання». Зірка нічого не відповіла, але почала тьмяніти. Хлопчик не міг зрозуміти, чи його прохання було вислухане. Довго крутився в ліжку, багато думав.
Ранковий сон потривожили звуки, що лунали з кухні. Хлопчик несміливо прочинив двері і почув приглушений сміх тата та жваву мамину розповідь. Вийшовши в коридор, відчув п’янкий аромат кави та смачного сніданку.
«Моя Зірка виконала обіцянку», — подумав хлопчик.
