icon clock13.02.2022
icon eye81
ОСОБИСТОСТІ

Згас маяк активного просвітянина Василя Фольварочного

  4 лютого, на 82-му році життя відійшов у засвіти наш земляк, видатний український письменник, драматург, державний і громадський діяч, патріот рідного краю, невтомний трудівник Василь Фольварочний. Свій останній день народження (30 січня) він зустрів у лікарні. Підступна хвороба подолала його.

  Трудовий шлях розпочинав вчителем, згодом журналістом, займав високі державні посади, досягнув великих успіхів на літературній ниві. Куди б не кидала його доля, завжди пам’ятав про свою маму, сестру, часто відвідував їх. Любив свою рідну землю, своє село. В романі «Хрещеники Сталіна» він описує природу рідної Нападівки, щемливі спогади про рідний дім. В образах героїв дехто з односельців навіть впізнавав себе.

  Пригадую своє знайомство з Василем Івановичем у 2003 році. Був простий і щирий під час  спілкування із земляками.

  Ми, вчителі Нападівської школи, запросили його на зустріч. Він приніс свої перші твори і подарував їх дітям, читав власну поезію, розповідав про свій шлях письменника, громадського і державного діяча. В дитячі душі запали уривки з його перших віршів: «Лечу, лечу, мов птах із вирію, туди, де народився й виріс я». Ці слова стали ребрендом літературної світлиці В.Фольварочного у Нападівській школі. Тут проходять уроки з літератури та історії рідного краю. Кожного року літературна світлиця поповнювалася матеріалами, які привозив Василь Іванович з Києва, коли відвідував рідних.

  Він любив свою Нападівку, знав усіх своїх родичів, залюбки спілкувався з ними. Тому, коли наближався його 70-річний ювілей, ми вирішили відзначити його в стінах рідної йому школи. Педагоги, діти підготували урочистий вечір, який став хвилюючим для письменника та його друзів. Згодом у своїх спогадах він говорив, що його рідним домом стала школа (будинок, де він народився, не зберігся до його ювілею). А земляки, в знак поваги до письменника, назвали вулицю, де він проживав, його іменем.   

  Відвідуючи Василя Івановича в Києві, мене зустрічала гостинність та щирість. Йому була притаманна простота та скромність, наполегливість під час написання п’єс, романів, повістей, віршів, кіносценаріїв.

  Наша остання зустріч відбулася у 2018 році. Ми довго розмовляли про російсько-українську війну. Василь Іванович збирав матеріали про учасників АТО. Мав намір висвітлити події на сході України в своєму творі. Пригадував своє післявоєнне дитинство, коли залишився сиротою. Планував зустріти свій 80-літній ювілей на малій Батьківщині, але доля розпорядилася інакше.

  Відійшовши у вічність, Василь Іванович залишив про себе приємні спогади, глибокі твори, які викликають інтерес. Його творча спадщина величезна і багатогранна.

  Спіть спокійно, шановний наш земляче і патріоте рідної землі. Нехай Господь прийме Вашу душу в Царство Небесне й оселить її в раю. А ми, Ваші земляки, носитимемо світлу пам’ять про Вас.

Лариса ПОЦЕЛУЄВА, колишня директорка Нападівської школи.