На головну / ПОДІЇ / ЛАНОВЕЧЧИНА / Коли нам буде добре?

Коли нам буде добре?

  За словами древніх філософів: все тече, все змінюється. І в природі, і людському суспільстві, в економіці, культурі, науковій сфері. Але якщо ті зміни раніше якось входили в наше життя повільно, то із початком всесвітньої пандемії COVID-19 світ почав змінюватися різко, із якимось прискоренням. Люди втратили можливість спілкуватися, працювати, відвідувати масові заходи, театри, концерти, відпочивати, займатися туризмом, проводити спортивні змагання, а діти навчатися у школах; в онлайн-режим, на дистанційні форми перейшли вищі навчальні заклади, в критичні моменти прикривали і дитсадки… А в нашій Україні коронавірусна хвороба поєднана із триваючою агресією з боку північного сусіда. Кожен з нас, мешканців невеликих містечок та сіл, відчув загрозу і навіть трагізм наслідків таких змін.

  Складність ситуації посилюється процесами, новаціями, що розпочалися після виборів нового президента, парламенту, реалізацією реформи місцевого самоврядування. Створення двох громад на території Лановеччини, входження до складу Кременецького району боляче відбилося на багатьох колишніх працівниках, які втратили роботу у зв’язку з ліквідацією і реформуванням структур. Обрано нові склади депутатів рад громад і району, які, віримо, розуміють свою відповідальність за створення передумов для зміцнення економічного потенціалу краю, залучення інвестицій, нових робочих місць, повернення заробітчан, розвитку освіти, культури, збереження традицій. На черзі — земельна реформа.

  Звичайно, ми усвідомлюємо, що зміни необхідні — весь світ змінюється. Але багатьом від нововведень боляче, важко: зростають ціни на енергоносії, продукти, а скільки коштів доводиться витрачати на лікування! Особливо трудно виживати в таких умовах людям самотнім, пенсіонерам, інвалідам. Тим часом спостерігаємо чимало фактів, коли в результаті зловживань збагачуються вищі державні чиновники, яких ніби притягують до відповідальності, але згодом «найгуманніші» суди виправдовують. А ось громадських активістів пресують добре — це відчули на собі і члени громадської ради при Лановецькій РДА, яка у зв’язку з ліквідацією району припинила діяльність. І напрошується питання: коли чекати покращення життя, коли нам буде добре?

  Іноді можна почути: «А мені за радянських часів було добре. Що нам дала та незалежність?». Що ж, комусь було добре, а хтось був незадоволений, терпів, але система працювала, зокрема сильна ідеологічна,  і знали, що має про всіх подбати держава, а приватна ініціатива, робота «на себе» не мала поширення. Та ми маємо робити все, щоб наш сьогоднішній та завтрашній день був кращим, щоб наші діти й онуки були щасливими на своїй землі, а не наймитували в зарубіжних країнах.

  Добре, що є можливість виїхати на заробітки за кордон, щоб підтримати свої родини. Таким чином підтримується їхній матеріальний рівень, а також запозичується досвід життя, правової системи, функціональної діяльності зарубіжних підприємств, аграрного виробництва, стосунків із владою, культурних традицій. Так, там, в країнах Європейського Союзу, вже відрегульована державна система, дієва правова культура, яку ми ще маємо сформувати. І непросто це зробити навіть за тридцять років нашої української державності. Але багато моментів у житті таки залежить від кожного з нас. Ми теж маємо змінюватися, відходити від старих стереотипів, звичок, позбуватися негативних рис своєї ментальності. І брати на себе відповідальність за помилки. І крок за кроком облаштовувати свій дім-державу, щоб комфортно, заможно жити в ньому, гордитися своїми досягненнями.

  Якось, спілкуючись із монахинею католицької церкви, ми завели мову про риси характеру наших народів — українців та поляків — і навіть прикинули на листку «позитив» і «негатив». Попри працьовитість, талановитість, високий рівень духовності (на той час), відданість своєму обов’язку, патріотизм, згуртування на захист Вітчизни — довелося визнати і неприємні риси українців: хуторянство, заздрість до чужих здобутків, гетьманство, легковірність і швидке розчарування — невміння йти наполегливо до мети…А за минулий період додалося ще відсутність господарського ставлення до своєї землі, довкілля, небажання вказати комусь на негідну поведінку чи дії… Додамо ще й рису меншовартості, яка не раз проявлялася серед наших заробітчан, що працюють в різних країнах світу.

  Японці, зустрічаючи кожний новий рік, аналізують: наскільки вони позбулися негативу своєї ментальності. І яка в них держава! Можливо, і нам пора змінюватися заради майбутнього? Ми критикуємо тих, хто при владі, а коли самі проб’ємося до владних структур — стаємо такими ж, дбаючи про особисту вигоду і статки. А під час виборів — від місцевих до парламентських — даємо себе одурманити різним партіям, не вникаючи в суть їхніх програм, не звертаючи уваги, чи працюють вони на єдність, згуртування народу, чи, навпаки, поглиблюють розкол суспільства, підпорядковуючи його олігархам, впливу агресивних сусідів. І не дослухаємося до думок мудрих, патріотичних українців, які є совістю нації. А потім чухаємо потилиці…

  В отаких складних геополітичних, кліматичних, соціальних і політичних умовах маємо виживати і сформуватися як сильна спільнота. І виживаємо, і не всім погано. Якщо міцна, згуртована родина, що дружно працює і підтримує одне одного, всі здорові  — є у них гарні результати, достаток,  можливість відпочивати, бути благодійниками. І треба, щоб таких було більше в Україні.  Але, незважаючи  на різні статки, наші люди при біді, загрозі, вміють об’єднуватися. Найяскравіший приклад — всенародна підтримка воїнів- захисників на початку російської агресії, коли до волонтерів приходила старенька пенсіонерка і передавала 200 грн із своєї невеликої пенсії для придбання амуніції чи шоломів… Такої єдності нам ще не вистачає, щоб кожну велику справу доводити до кінця.

  Тож коли ми переможемо зло, коли нам всім буде добре? Можливо, слова російськомовного добровольця, воїна-вінничанина Дмитра Ключева, які ми записали у 2014 році в зоні АТО, дадуть відповідь:

Когда мы перестанем ублажать свою гордыню,

Когда перестанем гнаться за званиями, наградами и почестями.

Когда перестанем ставить материальное выше духовного,

Когда честь будет важнее жизни,

Когда мы поймем, что мирное небо —

Это дело всего человечества,

Мы сможем победить не только в этой войне,

Но и в любой другой, и в мирной жизни тоже…

  Ми ще дуже молоді, як відновлена державна нація. Але ми вчимося. І змінюємося. І в нашому лановецькому краї є чимало змін й таких людей, які працюють на майбутнє України — в економічній сфері, освітній, культурній, духовній. Хоча й багато контрастів, про які варто поміркувати окремо.

Марія РОМАНЧУК, голова ГО «Лановеччина духовна».

  Від редакції: Запрошуємо читачів поділитися думками на цю тему.

Про нас Ірина Цигульська

Перевірте також

Аграрію Володимиру Мартинюку – 55! Вітаємо!

  12 вересня зустрічає своє 55-річчя добрий господарник, вимогливий, але справедливий керівник, відповідальний аграрій, директор …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *