На головну / СТАТТІ / ОСОБИСТОСТІ / Леся Півоварчук: “Я народилася для того, щоб повертати людей до життя”

Леся Півоварчук: “Я народилася для того, щоб повертати людей до життя”

  Третьою героїнею нашого проекту буде жінка, яка, без сумніву, була охоронницею життя та здоров’я наших захисників, які боронили і продовжують боронити нашу державу, її кордони та мирне небо над головою кожного з нас.    

  Знайомтесь — Лариса Тарасівна Півоварчук. Лікар за покликанням та професією, яка, пішовши на фронт, дослужилася до звання сержанта. 

  У 2014 році син пані Лариси Андрій був мобілізований до лав наших захисників. Важко було налагодити усю комунікацію для військових, бо Україна не була готова до війни і для цього потрібен був час. На її початку не вистачало не лише продуктів та одягу, але і кваліфікованих медиків. Андрій постійно телефонував до мами і питав, які ліки потрібні у тій чи іншій ситуації. Пані Лариса усім серцем переживала за хлопців і казала синові, що приїде до них на фронт, однак він попросив, щоб вона залишилась дома та допомогла його дружині з новонародженим сином.

  Наша героїня 2 роки консультувала хлопців і бажання піти та рятувати їхні життя там, на передовій, її не покидало.

  У червні 2016-го в пані Лариси стається аневризма (інсульт). На ділянці головного мозку потрібна термінова операція у Києві, що потребує чималих коштів. Ви не повірите, але коли її син повідомив побратимам ситуацію, що сталася з його мамою, вони одразу скинулись коштами, й операцію провели вчасно. Після перенесеної операції пані Лариса була повністю паралізована і лікарі запевняли, що вона такою й залишиться. Однак, маючи віру в Бога, наша героїня щиро молилася і просила у Нього одужання, давши при цьому обіцянку, що якщо встане на ноги, то піде на фронт, буде на захисті життя і здоров’я наших відважних захисників.    

  Бог почув її молитви, вона стала на ноги. У відповідь, вона дотримала свою обіцянку й у вересні того ж року була на фронті в лавах 44-ї окремої артилерійської бригади у м.Попасна, що на Луганщині, де прослужила 5 років.

  Пані Лариса сумлінно, як лікар, добрим та чуйним серцем, як мати, виконувала свої обов’язки, за що через тиждень від командира бригади отримала позивний «Тереза».

  Важко було переживати 40-градусні морози, нестачу харчування, одягу та медикаментів, однак вона ніколи не скаржилася, бо чітко усвідомлювала, що її допомога надзвичайно потрібна. Більше свого часу приділяла молодим солдатам, які через місяць-другий усвідомлювали, куди вони потрапили.  Порадами, які лунали від її материнського серця, підтримувала їх, оберігала і стояла на захисті їхнього здоров’я. Усіх воїнів підбадьорювала тодішня надзвичайна підтримка волонтерів, бо саме підтримка громадян давала розуміння, що вони не самі. В один із приїздів волонтерів пані Лариса отримала браслет з іконками, який став її талісманом.

  «Я завжди відчувала свою відповідальність за хлопців. Вони були спереду, а я була їхнім захистом позаду. Ми всі були однією великою сім’єю, від молодших — до старших. Відчували сильну підтримку один від одного і чітко усвідомлювали, що наше покликання — захищати Батьківщину. В єдності — сила армії, в мудрості — сила жінки. Дуже хочу довгоочікуваного миру в нашій Україні, щоб мати дочекалась сина, дружина — чоловіка, а діти — батька», — ділиться Лариса Тарасівна. 

  Жінка, яка розповіла мені про пані Ларису, сказала: «Пані Леся — гордість нашого села Соколівка», однак вона є гордістю не тільки Лановеччини, а, без перебільшення, цілої нашої незламної України.

Тетяна ДЕМЧУК, голова ГО “Простір активної і сучасної”.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Ольга Рижак – лікарка від Бога, якій під силу перемагати пандемії інфекційних хвороб

  «Це людина з великим серцем, спеціаліст з високим почуттям відповідальності за пацієнтів, вона живе …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *