Головні новини
На головну / Війна / “МАМОЧКО МОЛИСЯ, ТУТ СПРАВЖНЄ ПЕКЛО…” ОСТАННІ СЛОВА НАПАДІВЧАНИНА Романа СМОСЮКА, ЯКИЙ ЗАГИНУВ ЗА УКРАЇНУ, ЗАКАРБУЮТЬСЯ У ПАМ’ЯТІ НАЗАВЖДИ

“МАМОЧКО МОЛИСЯ, ТУТ СПРАВЖНЄ ПЕКЛО…” ОСТАННІ СЛОВА НАПАДІВЧАНИНА Романа СМОСЮКА, ЯКИЙ ЗАГИНУВ ЗА УКРАЇНУ, ЗАКАРБУЮТЬСЯ У ПАМ’ЯТІ НАЗАВЖДИ

   25 червня мешканці Борсуківської громади попрощалися з доброю, щирою і світлою людиною, нападівчанином Романом Смосюком, який віддав життя за Україну, задля її щасливого майбутнього і процвітання.

  Війна застала нападівчанина в Ірпіні, де на той час був на роботі. З-під обстрілів йому вдалося чудом вибратися. Приїхавши додому, Роман відразу записався у тероборону, чергував на блокпості на Ямпільському перехресті. Не чекаючи повістки, нападівчанин  пішов у військкомат. 18 травня його забрали на війну, а рівно через місяць, 18 червня, під час бойового завдання в населеному пункті Богородичне (Донецька обл.), отримавши поранення, не сумісні з життям, загинув. Йому було всього 33 роки.

Господь забирає найкращих

  Незагойною раною загибель Романа стала для мами Євгенії, сестри Алли, похресника Максимка, бабусі та всієї родини. Адже для них він був підтримкою і міцним плечем, на яке завжди можна було опертися.

  Так склалося, що пані Євгенія ростила дітей самотужки. Намагалася вкладати лише найкраще. Аби поставити на ноги, змушена була їздити на заробітки за кордон. Тоді Роман проживав з бабусею, опікувався нею, у всьому допомагав. По закінченню Лановецької ЗОШ №2, навчався в Бережанському агротехнічному інституті,однак за спеціальністю ніколи не працював. Їздив на заробітки в Іспанію, Польщу. Але довго там не міг бути, тягнуло додому, де все таке рідне і близьке. Він планував жити в рідному селі, власноруч робив ремонт у хаті, облаштовував подвір’я, мріяв про сім’ю, будував плани…

  Роман захоплювався спортом, навіть вдома облаштував собі спортзал, де тренувався. Займався армреслінгом. Неодноразово на змаганнях, що відбувалися в громаді, виборював призові місця. А ще, як пригадують рідні, любив автомобілі, слідкував за змаганнями з авторалі. Будучи на війні, не раз телефонував до сестри і просив подивитися чергові перегони, щоб знати, хто переможець.

  Згорьована мама крізь сльози розповідає про сина: “Він завжди був найкращим сином, оптимістом, у всьому допомагав, підтримував і всіх нас захищав.  Минулої п’ятниці син подзвонив і сказав: “Мамочко моліться, бо тут справжнє пекло”. Це були його останні слова. Більше він на зв’язок не виходив. А я молилась, свічку в церкві поставила, щиро вірила, що Господь вбереже мою дитину. Всього лиш місяць, який для мене тягнувся наче рік, і мій синочок загинув. Чому батьки мають хоронити своїх дітей, які невинно гинуть на війні…”

  Світлі спогади про брата нестиме у серці сестра Алла. —  Змалку ми були з Ромою “не розлий вода”, завжди підтримував і хвилювався. Він дуже любив мого синочка Максимка, часто балував його, був найкращим хрещеним татом”.

  Душа компанії, завжди на позитиві і з усмішкою на вустах, готовий прийти на допомогу в будь-який час дня і ночі, — таким він залишиться у спогадах друзів, однокласників, односельчан, вчителів.

  Роман не служив в армії, але був щирим патріотом. Любов до Батьківщини жила в його серці з раннього дитинства. Пригадує подруга сім’ї Мирослава Яцентюк, як було неспокійно на душі, коли дізналась, що Ромчик пішов на війну. Частенько переписувалась з ним, просила, щоб був обережним. А він обіцяв, що все буде добре, але не вберіг себе.

   Провести Героя в останню дорогу зібралися сотні земляків, друзів і побратимів, які не можуть змиритися з важкою втратою, адже він був найкращим… Найкращим сином, братом, внуком, хрещеним татом, другом і побратимом. Море сліз, квітів, щира молитва, грамота пошани і скорботи та жовто-блакитний стяг, що передали матері, військовий залп, похоронний марш у виконанні військового духового оркестру, коровай… Так прощалися з Героєм назавжди. Але світлі спогади про щирого патріота, про його добрі справи залишаться у серцях тих, кому він був дорогий і кого так сильно любив…

  Вічна пам’ять і слава Герою. Щиро співчуваємо рідним у їхньому важкому горі. Нехай Господь кріпить і дає сили пережити непоправну втрату.

Олеся МЕЛЬНИЧУК.

Фото з сімейного архіву і автора.

Про нас Олеся Мельничук

Перевірте також

Волонтерство дітей на Лановеччині набирає обертів: печуть і продають смаколики, фасують сухі борщі й супи, плетуть сітки і торгують браслетами, малюють малюнки — усе заради перемоги

  Добрий приклад породжує добру традицію. На Лановеччині не збавляє темпу, а навпаки — набирає …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.