Наймолодшій волонтерці — два рочки: киянка Злата з мамою і бабусею від 25 лютого майже щодня приходить у волонтерський центр у Ланівцях плести маскувальні сітки

  У перший день повномасштабного вторгнення росії Наталя з дворічною донечкою виїхала з Києва на Тернопільщину. Обороняти столицю та Україну залишився її чоловік — військовий офіцер.

  У Ланівцях біженців від війни чекала мама і бабуся. Марія Романчук — сама волонтерка ще з 2014 року. Тож зрозуміло, що і донька влилася у місцеве волонтерство: взялася за плетіння маскувальних сіток наступного дня. У будинку культури на той час було людно, але не помітити маленьку дівчинку, яку по черзі бавили всі волонтери, було неможливо.

  Дворічна киянка — комунікабельна і допитлива — наймолодша у волонтерському центрі. До кожного підходила, спілкувалася, хвалилася кулькою, казала, що плете сітки з мамою, а з дому виїхала, бо там стріляють.

  Кожен хотів зачепити маля, яке знає, як відповісти на гасло: «Слава Україні!». Коли Злата мала добрий настрій, то відповідала: «Героям слава!». Любить наспівувати «Калину», «Соколи». У будинку культури холодно, тож маленьку волонтерку зігрівали чаєм біля обігрівача чи водили гуляти. Вона сама могла взяти за руку першого, хто сподобається, і йти на вулицю.

  За три місяці активної війни Марія Михайлівна, її донька Наталя і внучка Злата в будинок культури ходять як на роботу — мало не щодня. Наталя ріже тканину на смужки, а віднедавна, коли з темною тканиною проблемно стало, то замовляє фарбу через інтернет і фарбує у колір хакі білі простирадла, які приносять люди чи знаходять волонтери серед гуманітарної допомоги.

  Добровольців з часом значно поменшало, а замовлень від бійців на маскувальні сітки — навпаки. Частина жінок пішли на роботу, частина перекинулись в іншу сферу допомоги українським захисникам, а маленька Златуся з мамою і бабусею і зараз невтомно фарбують, тнуть і плетуть маскувальні сітки. За три місяці киянка познайомилася з місцевими дітками, з такими ж переселенцями, як і сама, чиї сім’ї з рідних домівок вигнала війна. І хто знає, чи запам’ятає цей період дівчинка, якій сьогодні лише два роки і чотири місяці. Проте вона вже знає, що сітки захищають воїнів на фронті, що на Україну напала росія і що за істота оцей путін, про якого всі говорять погано, і знає, чому залишила рідний дім так надовго, знає, що її тато захищає Україну, а бабуся і мама волонтерки. Гени патріотизму, як бачимо, вже давно закладені в цій дитині і їх не зітреш.

Наталя ГАМЕРА