1. Багатоквартирні будинки, як і більшість приміщень районних та міських установ, побудовані ще за часів, коли про людей з інвалідністю воліли взагалі не згадувати. Радянщина в цьому питанні надовго наклала табу на цю тему.
Якщо людині потрібно вийти з квартири, допомагають родичі, іноді сусіди. Знаю випадки, коли навіть просили працівників поліції та рятувальної служби (хлопці приходили і допомагали, але це була вкрай неординарна ситуація).
— З 1 квітня 2019 року набули чинності нові будівельні норми, в основу яких покладена доступність до об’єктів і будинків людям з інвалідністю, — каже міський голова Роман Казновецький. — Тож до всіх об’єктів будівництва, до яких причетна міська рада, передбачено доступ людини на візку чи для дитячих колясок. Коли проводили реконструкцію кінотеатру “Супутник”, де зараз центр Єловицьких, мали намір підвести зовнішній ліфт на другий поверх, але ця конструкція наразі залишилася лише в намірах.
Щодо Центру надання адміністративних послуг, яке ще не відкрили, то і зовні, і в середині приміщення розраховане на відвідувачів на візочках.
До речі, кнопка виклику на будинку міської ради ніби і є, але ніхто на дзвінок не поспішив вийти. Так само і в поліції. Дзвінок працює, але кнопка настільки схована, що навіть важко додуматися, в якому місці вона може знаходитися. На виклик, звісно ж, правоохоронці не вийшли, бо були, вочевидь, здивовані звуком, якого тут не чули ще з часу встановлення…
2. Лікарня, поліклінічне відділення та амбулаторія сімейної медицини.
Здавалося б, заклад, де найчастіше бувають хворі, не розрахований на хворих… У приміщенні, де раніше була поліклініка, навіть пандуса не передбачено, а біля високих сходів видовбаний отвір, де, як кажуть медики, була вмонтована кнопка виклику для тих, хто не годен піднятися в приміщення. Сьогодні там навіть цієї дрібниці немає.
— Запровадження сімейної медицини дещо спростило людям з інвалідністю відвідування лікарів у медзакладах, — аргументує Р.Казновецький. — Хоча проблема доступності і тут, на жаль, також існує. Наразі ми встановили пандус і перила до входу в головний корпус лікарні, де зараз у терапевтичному відділенні сімейний лікар приймає пацієнтів.
3. Аптеки в Ланівцях, якщо і мають пандуси, то дістатися до самого приміщення людині на візку самостійно практично неможливо (через бордюри). Тож без сторонньої допомоги ліків не купити.
4. Управління соціального забезпечення начебто розраховане на людей у візочках. Дістатися до дверей і по коридору проїхатися можна. Щоправда, управління реорганізовують. Але доступність людей з інвалідністю є.
5. Банки, а також банкомати — місце для обраних.
До Ощадбанку подолати гірку візочком не в змозі й з допомогою. Ніхто й не ризикував, відколи тут встановили цих дві колії. Навіть мамочки з дитячими колясками. А кнопка виклику працівників Пенсійного фонду знаходиться… після подолання вершини перешкод. Там же, де й банкомат Ощадбанку. Щоправда, є ще один, до якого прокладали пандус, навіть глянцевою плиткою встелили…
До Приватбанку навіть не намагалися встановити пандус.
А ось в Аваль самостійно можна в’їхати. Теж не зовсім зручно, але можливо.
6. Заклади громадського харчування у Ланівцях людей в інвалідних візках не чекають. Ще до Леоніда Плиса в піцерію є пандус і перила. Хоч і не зумисне з цією метою збудовані, але візочок заїде. Щоправда, скористатися вбиральнею у піцерії буде неможливо. Щодо продуктових магазинів, то, здається, безперешкодно можна потрапити лише в ПС, де двері розсуваються автоматично, немає порогів і достатній простір між прилавками.
7. Громадський туалет у місті лише один, і то не розрахований на людей з інвалідністю. В середину заходити марно, оскільки “візочник” не зможе туди потрапити.
8. Громадський транспорт у Ланівцях курсує. Але… знову ж таки — не для людей з інвалідністю.
— У нашій громаді є спецавтомобіль, облаштований для дітей з особливими освітніми потребами мобільний ІРЦ, а ще маємо також соціальне таксі для обслуговування дорослих. Послуги надаємо за рахунок бюджетних коштів. Тобто, для людей з інвалідністю вона безкоштовна, — відповідаючи на запитання про транспорт, повідомляє міський голова.
9. Тротуари, дороги, з’їзди, пороги… Це питання болюче і здоровим людям, які щодня долають бар’єри вулицями міста. Висота порогу між асфальтом і пандусом ніби й невелика, але для “візочника” самостійно її не здолати. Мамочки з калясками не раз обурюються. Але що говорити про старі тротуари і дороги, коли “майстри” сучасних трас понароблювали таких лабіринтів, що годі й вихід знайти. Пішохідні переходи на дорозі по вулиці Шевченка, яку з горем пополам торік підрядники “домучили” нарешті — явний цьому приклад.
Отут згадала рядки з вірша незрячої поетеси Тетяни Фролової, нашої землячки із села Білозірка, яка, на жаль, нещодавно померла:
Закрийте очі і ввійдіть в мій світ:
Світ без дзеркал, без сонця, без зірок…
Закрийте очі, і зробіть хоч крок…
Я так живу уже багато літ…
Уявити страшно, як жити в темряві, ізоляції та забутим людьми… “А треба жити. Якось треба жити…”
Наталя ГАМЕРА.
