На зламі епох

Із виступу Ольги Рудюк на урочистостях з нагоди святкування Незалежності України у Ланівцях

  Шановні земляки!

  Високодостойні Офіцери і Воїни, святі отці та очільники Лановецької громади!

  Вітаю вас із 30-ю річницею незалежності України!

  Ми належимо до Великого українського народу, його тисячолітніх символів, історії, долі і маємо відповідальність, бо вона стосується нашого життя і життя наших дітей та онуків. Ми — держава. Міцна і велика. За нами — тисячолітня історія нашої України-Руси.

  Я б хотіла нагадати Вам про 30 років наших успіхів та перемог, про справді всенародне бажання вибороти незалежність на початку 90-х рр. Держава не постала випадково, самостійність не далася задарма, свою кров на нашій землі пролили покоління Воїнів, і якщо в 1991 році відновлення незалежності відбулося мирно, то з 2014 року українська армія, добровольці та весь український народ захищає її зі зброєю в руках проти російського агресора.

  Тому сьогодні хочу згадати людей, наших земляків — не партократів і демократів, не керівників і  політиків, не депутатів і міністрів — Людей. Саме завдяки їхньому патріотизму, небайдужості та громадянській мужності у переломний момент історії, держава Україна постала.

  Багатьох постатей із моєї розповіді уже немає в живих, але історична пам’ять пов’язала їх з прийдешніми поколіннями. 

  Горбачовська перебудова з її «мітинговою демократією» кінця 80-х зруйнували «заповідник комунізму» в Україні. Незабутні В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко та їх соратники-дисиденти  очолили рух України до незалежності. А на місцях сотні і тисячі активістів здійснювали щоденну кропітку роботу, піднімаючи національну свідомість українців. Вони були першими агітаторами за незалежність, спостерігачами на виборах, меценатами поїздок, газет та символіки, розповсюджувачами агіток та листівок, часто давали прихисток активістам. Першими виступили  освітяни. У Лановецькому районі попри спротив влади створюються осередки Товариства української мови ім. Т. Шевченка (найбільші у Лановецькій школі №1 (директор Смакула С. Н.) та Вербовецькій школі). Творчість інтелігенції нашого краю сприяє національному пробудженню. Влучним і гострим було перо поета Василя Дячука з Верещак, Андрія Бобюка з Карначівки,  Григорія Басюка з Лановець, Івана Лобуня з Ванжулова, Володимира Довгалюка з Кутисок, Олексія Лисюка з Лановець (уродженець с.Білозірка), Никифора Зикова, Кіндрата Гаврилюка з Гриньок, Василя Неручка (Ланівці), Олександра Гука (Ланівці, родом з с. Вербовець).

  У березні 1988 р. колишні дисиденти створюють Українську Гельсінську спілку у Києві, а у вересні 1989-го з ініціативи Спілки письменників постає громадська організація Народний Рух України за перебудову. Ці перші не комуністичні об’єднання очолили національний рух спротиву московській імперії та шлях до незалежності.

  Вже в листопаді 1989-го філія УГС створена на Лановеччині. На з’їзді УГС у Києві у квітні 1990 року спілка трансформувалася у першу політичну партію України — УРП, яку очолив Левко Лук’יּяненко, осередок УРП у Ланівцях очолив Володимир Волошин. Перші члени УГС та УРП: Василь Романюк, Сергій Великий, Анатолій Шумило, Олександр Антощук, Володимир Волошин, Володимир Данилюк, Володимир Зуєв, Олексій Лахманюк, Іван Бондарук, Віктор Дацюк, Микола Стаднік, Богдан Мельничук (Молотків), Галина Костанович (Іванківці), Микола Фарштей (Верещаки), Іван Стасюк (Вишгородок). Наймолодшим, 16 річним членом УГС на Тернопільщині став Юрій Коваль, доброволець, котрий віддав життя за Україну в лютому 2016 року.   

  Члени УРП та Народного Руху стали учасниками поїздок до Полтави на відзначення роковин Симона Петлюри та на Запоріжжя на відзначення 500-річчя українського козацтва. Старший груп –Василь Романюк.

  У січні 1990 р. у краї створено Народний Рух України — голова Григорій Басюк. Перші члени Руху на Лановеччині: Григорій, Степан та Ніна Басюки, Віра Новаківська, Євгенія Новосад, Степан Гук, Володимир Бережний, Василь Неручок, Олександр Дрозд, Теодор Смакула, Володимир Філіпчук. З жовтня 1990 року голова Руху Григорій Басюк почав видавати перший демократичний тижневик  «Сіяч». Газета об’єднувала демократичні сили волинського Тернопілля: Лановецького, Кременецького та Шумського районів.

  1990 рік став переломним для національного руху Лановеччини, його діяльність пожвавилася та набула організованих форм у тісній співпраці з тернопільськими активістами. Вже 25 лютого 1990 року відбувся перший інцидент з компартійною владою, яка перешкоджала агітбригаді з Тернополя вести роз’яснювальну роботу серед ланівчан перед виборами до Верховної Ради. Тоді вперше у Ланівцях з’явились національні прапори, привезені тернополянами, які нищились під час сутичок на базарі з компартійними працівниками. Ось як трактувало спільне інформаційне повідомлення КДБ УРСР, МВС УРСР та Прокуратури УРСР від 01.03.1990 р. події, які відбулись у м. Ланівці Тернопільської області 25-28 лютого 1990 р. за участю активістів НРУ. Оприлюднене на сайті Архіву визвольного руху: «25 февраля группа активистов Тернопольской обласной организации НРУ в количестве 50 чел. возглавляемая жителем города Тернополь Негодой Вячеславом под видом фольклорного ансамбля прибила на колхозний ринок поселка Лановци…они исполнили несколько националистических песен и распостраняли националистические листовки с призивом не голосовать за кандидатов в народние депутати от советских и партийних органов…». Наш земляк з Борщівки В’ячеслав Негода зазнав переслідування з боку органів прокуратури за лановецький  мітинг. Обурення діями влади призвело 28 лютого до першого стихійного мітингу, організованого УГС, в якому взяло участь біля тисячі осіб і який також зафіксований спецслужбами: «28 февраля в 20 часов возле здания райкома партии собралась толпа в количестве 250 чел… собравшиеся требовали узаконить националистическую символику, наказать работников РОВД, виновних в конфликте, ускорить решение социально-битових и жилищних проблем, висказивали угрози в адрес партийних и советских органов… действия участников зборища документируются. На место направлена группа руководящих сотрудников МВД УССР, возглавляемая заместителем министра МВД т. Бурлаковым М.М. и КГБ УССР.» Правда, не злякався ніхто. І після переговорів із міською владою 3 квітня 1990 року у Ланівцях на площі перед будівлею компартії відбувся перший санкціонований мітинг, в якому взяло участь близько 3 тисяч ланівчан та запрошені для підтримки тернопільські активісти. Надалі національна хвиля не спадала аж до проголошення Акту незалежності України. Національний рух підтримували і колишні політв’язні радянських концтаборів Дмитро Харчук, Микита Максимлюк, Петро Коляда, Микола Буняк, Галина Кравчук, Михайло Басюк.

  Така політична активність спостерігалася до березневих виборів 1990 року, перших альтернативних, на яких Демократичний блок виставив спільних кандидатів, і по нашому  Збаразькому виборчому округу № 361 переміг поет Дмитро Павличко у протистоянні із ставлеником компартії, настоятелем Почаївської Лаври Лазаром. А головами сільських рад стали перші рухівці Богдан Горбай у Бережанці та Сергій Мотельницький у Влащинцях, першими депутатами Лановецької районної ради від Руху стали Ніна Басюк, Володимир Бережний, Богдан Кукуруза та Олександр Жмака.

  28 травня 1990 р. відбулася перша панахида на могилі Воїнів УНР, організована членами УГС та НРУ з ініціативи Степана Басюка. Активісти за рік своїми силами облаштували могилу і поновили хреста, і 18 травня 1991 року відбувся урочистий молебень на місці розстрілу Воїнів УНР, який провів благочинний отець Григорій Хом’як за участі сотень ланівчан, церковного хору з Тернополя,  отця  Валерія з УАПЦ, котрі прибули на запрошення Володимира Волошина-старшого.

  Шоком для влади стало святкування 73-ї річниці жовтневого перевороту 7 листопада 1990 року. В колони «трудящих» вклинилися активісти Руху та УРП із лозунгами і національними прапорами. На одному з лозунгів, який ніс Володимир Данилюк, був напис: «73 річниця колоніального гніту України».

  16 липня 1990 року ВР УРСР під тиском демократичної опозиції прийняла Декларацію про державний суверенітет, що стала першим кроком до незалежності. У жовтні 1990 Україну сколихнуло голодування студентів — «Революція на граніті», 1991 рік пройшов у протистояннях з імпер-комуністами. Путч у Москві розвалив СРСР.

  24 серпня 1991 року ВР ухвалила Акт проголошення незалежності України і наступної неділі  відбувся мітинг демократичних сил Лановеччини, на якому урочисто зачитали Акт проголошення незалежності України. Згідно рішення мітингу на будинку районної ради встановлено синьо- жовтий національний прапор.  31 серпня 1991 р. Президія ВРУ прийняла указ про заборону діяльності компартії як учасниці антидержавного заколоту. А 15 вересня 1991 року рішенням виконкому  селищної ради в Ланівцях демонтовано пам’ятник Леніну. Привиди комунізму помалу відходили у небуття.

  Наступним завданням для демократичних сил була підготовка до проведення всенародного  референдуму щодо підтвердження Акту проголошення незалежності України та виборів першого Президента України. 18 жовтня 1991 року в Ланівцях при НРУ був створений районний штаб з підготовки і проведення референдуму 1 грудня, який очолив Василь Неручок. Члени штабу: Ярослав Галяс, Володимир Бережний, Микола Чорноокий, Артур Шпільман. Основна діяльність штабу — це підготовка агітаційно-пропагандистських груп для проведення національно-патріотичної роботи у сусідній Хмельницькій області. Співпраця лановецьких та теофіпольських активістів стала практичним наслідком Живого ланцюга 21 січня 1990 року на День Злуки. В складі штабу було більше 50 осіб-агітаторів. А Микола Туревич, Тетяна Політикіна та Людмила Лівінська вели роз’яснювальну роботу на Донеччині та Полтавщині. Вони були наймолодшими пропагандистами, але з дорученням впоралися. Про це свідчать почесні грамоти Всеукраїнського штабу Руху. Такий же штаб діяв при районній організації УРП, його очолював Володимир Волошин і його функції –агітаційна робота в межах району.

  З концертними програмами національно-патріотичних пісень у Хмельницьку область неодноразово виїжджав хор районного будинку культури, керівник хору — незабутній митець та патріот Микола Пальчик. Ось учасники хору, який з 1992 року вже мав назву «Просвіта» і став легендою: Оксана Вегера, Ольга Фурман, Лариса Гаврилюк, Оксана Волинець, Емма Лойко, Надія Кривокульська, Леся Закитнюк, Оксана Стасюк, Софія Троян, Ольга Музика, Валентина Базан, Тетяна Лоншакова, Марія Глазунова, Марія Кравченко, Євгенія Демчук, Жанна Голик, Марія Романчук, Любов Кішак, Ганна Аржана, Лілія Матевощук, Людмила Тюх, Євгенія Галяс, Євгенія Смакула, Ольга Довгалюк, Лідія Хаблюк, Катерина Горошко, Степан Закитнюк, Олексій Лойко, Федір Вечоринський, Василь Мельник, Володимир Волошин-старший, Степан Басюк, Юрій Шевчук, Андрій Демчук, Тодосій Любчак, Никодим Мостовик, Петро Самолецький, Володимир Клюба, Василь Денчик, Микола Луцик, Ярослав Галяс, Іван Шевчук, Валерій Балюк, Агафон Гнатюк, Леонід Стаднік. У місто Полонне (Хмельниччина) з концертною програмою їздив колектив Лановецької музичної школи. Разом з художніми колективами їздили агітатори, які переконували хмельничан голосувати на референдумі за незалежність. Здійснити ці поїздки допомагали директор друкарні Анатолій Зайчишин, районний вузол зв’язку (директор М.Залецький), Лановецьке СПТУ №31 (директор Богдан Кукуруза), районний відділ культури (керівник Петро Венгер), завод залізобетонних конструкцій (директор Ф. Джерелейко). Цукровий завод (директор В.Кондратюк) забезпечив транспортом агітаційний рейд у м. Ямпіль та Білогр’я. Розповсюджували літературу і учні Лановецького СПТУ №31 під керівництвом В. Бережного та Сергія Кучернюка з с. Татаринці у співпраці зі штабом УРП.

  Протягом листопада формувались групи спостерігачів для чергування на виборчих дільницях Теофіпольського та Лановецького районів. Проводили збір коштів, пального, виробляли посвідчення. Велику допомогу в організації усіх намічених заходів штабу надала редакція «Голосу Лановечини» (редактор В’ячеслав Подунайчук). Газета з 1991 року часто друкувала альтернативні думки і стала майданчиком для дискусій.

  Як наслідок спільних зусиль спостерігачі з Лановеччини були на 15 із 18 запланованих дільниць на Теофіпольщині. Це Неручок Василь Петрович, Галяс Ярослав Васильович, Чорноокий Микола Семенович, Парійчук Наталя Миколаївна, Неручок Ольга Михайлівна, Гвоздій Неоніла Петрівна, Сохар Тарас Ілліч, Павлівець Ярослав Олексійович, Сірчишин Петро Олексійович, Смакула Степан Никифорович, Мельник Ігор Філімонович, Луцик Микола Миколайович, Буяло Степан Степанович, Шевчук Михайло Володимирович, Войчак Георгій Броніславович, Римар Володимир Степанович, Смакула Теодор Антонович, Бурик Саватій Йосипович, Шпільман Ігор Степанович, Кляшторна Тетяна Василівна, Гонюк Дмитро Андріянович, Смосюк Олег Степанович, Шпільман Артур Ярославович, Рикун Володимир Миколайович, Шпільман Ярослав Степанович. Зусилля наших активістів не були марними. І Теофіпольці, і ланівчани своїми голосами підтвердили Акт проголошення незалежності України. У Лановецькому районі за підтвердження Акту про незалежність голосувало: «за» 97,4%, проти — 227 осіб (це 2,3%). В бюлетенях за кандидатури на посаду президента по Лановецькому району: за Л. Кравчука — 9312, за В. Чорновола — 8572. Кравчук набрав 61,59 % голосів і став першим Президентом України.

  По Україні за незалежність проголосувало 90,32% виборців. Наша Україна відбулася як незалежна держава волею народу. Створювались нові управлінські структури незалежної держави. У березні 1992 першим представником Президента у Лановецькому районі став Георгій Мефодійович Кравчук. У складі представництва працювали висуванці демократичних сил ДемПУ, УРП та НРУ: Микола Чорноокий, Ярослав Галяс, Олег Швидкий, Богдан Свіргун, Олександр Гук, Юрій Жирко.

  Якщо в перше десятиріччя своєї незалежності Україна все ще залишалась уламком імперії — тільки що з прапором і гімном то, починаючи з 2000-го року, вектор змінився. Українці помалу почали згадувати, що вони європейці, все менше озиралися на схід і все частіше вдивлялися в захід. Це не могло сподобатися новому очільнику Росії Путіну. І він розпочав гібридну, спочатку мало помітну, а потім гарячу війну за повернення України до складу імперії, котра триває і досі.

  День Незалежності є великим днем. Дуже хочеться, щоб цього дня країна вклонилася всім матерям, які віддали на олтар нашої незалежності найдорожче, що мали, — своїх дітей. Як сказала мама кіборга: «Мій син не загинув. Гинуть в катастрофах, на дорогах. Мій син віддав життя за Україну». Наші незабутні Герої Юрій Коваль та Василь Борисевич. Це важливо як чіткий меседж від влади, за що ми воюємо — за незалежність, так і, може, ще важливіше — як символічне всім нам, від наших матерів, благословення — на перемогу. Тому вітаймо парад Збройних сил України – армії, яка воює і захищає свій народ. І якщо комусь сильно пече продовжити справу роззброєння й здачі України Кремлю, то маршрут відомий — чемодан, вокзал, Ростов.

  Знаю, що є багато розчарувань. Але віра завжди вела українців до перемоги. У поемі «Мойсей» Івана Франка є образ народу, який прийшов до своєї обітованої землі і побачив пустелю. «Одурив нас Єгова!», — промовив у розпачі Мойсей. І почув найвищу відповідь: «Можна прийти до обітованої землі і не впізнати її. Можна зневіритись і докоряти долі, недолі, кожному найбільшому і найменшому ворогу. Втім істина є іншою. Народ, що має місію та мету, прямує до обіцяної мрії, щоб самому здійснити її, у пустелі збудувати державу, із поразки створити перемогу, з понищеного свого люду — націю. Це — позиція сильного народу, сильних людей. Вона і тільки вона виведе нас до успіху.

  Слава Україні!

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Аграрію Володимиру Мартинюку – 55! Вітаємо!

  12 вересня зустрічає своє 55-річчя добрий господарник, вимогливий, але справедливий керівник, відповідальний аграрій, директор …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *