На головну / СТАТТІ / ОСОБИСТОСТІ / На рушнику долі Ганни Кичук

На рушнику долі Ганни Кичук

  Нелегкі зараз часи. Корупція, брехня, зрада, олігархат … Агресія! Війна! Все це розгойдує- розхитує фундамент нашої державності, нашої незалежності.

  Так! Нелегкі часи. Але перегорнімо сторінки нашої історії… І в минулих її періодах теж часто бували грізнохмарні холоднючі буревії.

  Та кожна епоха, кожне покоління має плеяду постатей, котрі вражають силою українського духу, стійкістю, одержимістю, турботою про рідний край, непримиренністю до всього злого, ницого. Вони захоплюють своєю справжністю, працьовитістю, відданістю рідному краю.

  До таких людей належить і Ганна Кичук, котра стала лауреаткою обласного конкурсу «Людина року-2020» (за клопотанням трудового колективу Підволочиської ЦБ та волинянина зі с.Великі Кусківці (нині мешканця Львова) Руслана Барана — краєзнавця, педагога авіатранспортних дисциплін, доцента, кандидата економічних наук, дійсного члена-кореспондента Транспортної Академії України, Почесного працівника авіаційного транспорту, члена Львівського товариства «Тернопільщина»). Ця Українка окрилена духом Івана Франка, одержима духом Тараса і Лесі.

  Звичайно, доля кожному з нас простеляє-стеле свій рушник. На ньому переплітаються кольори любові й ненависті, віри і зневіри, віри і боягузтва, правди і кривди. Кольори червоні та чорні.

  Не обійшлося без чорних кольорів на рушнику долі Ганни Кичук — родом із Лановеччини (с.Верещаки), вона рано зосталась напівсиротою. Їй було всього 3 рочки (батька мобілізували на фронт у 1944р., а в 1945 р. він загинув у Польщі).

  Дитинство Гані та її двох сестер було голодне, холодне, босоноге й латане. Після закінчення Новосільської СШ в Теребовлянському к/о технікумі здобула фах бібліотекарки. Згодом навчалася на факультеті української філології в Луцькому педінституті ім.Лесі Українки. Протягом двох років працювала в книгозбірнях сіл Лідихів та Верещаки. А 37 років педагогиня навчала учнів української, німецької мов та образотворчого мистецтва в школах сіл Погулянка і Верещаки. Та потяг до книги, до рідної землі, любов до людей — стало тим натхненням, радісним кольором життя, що вишитий рушник її долі заяскравів червоним і жовто-блакитним кольорами.

  Ганна Кичук є авторкою книг «Відлітають журавлі» (1998), «Розстріляна юність» (2006), «Ланівчани: постаті й долі» (2012), «До зір — через терня» (у співавторстві)(2011), «Верещаки-Коржківці — два села зі спільною долею» (у співавторстві) за загальною редакцією А.Поліщука (2016), «Воркутинська Голгофа в долі наших краян» (2019), «Попіл, грати і мальви» (2021).

  Творче перо авторки вимережило нариси «Її полюбили Україна і світ» (про солістку Львівської опери Тамару Дідик), «Чари Марчукового пльонтанізму», «Йому посміхаються зорі» (про всесвітньовідомого астронома Івана Климишина). Вони опубліковані в журналі МГО (Міжнародне громадське об’єднання) «Волинь моя» (2017 вип.7; 2018 вип.8; 2019 вип.10).

  Книги Ганни Кичук читають не тільки в Україні, а й в країнах Західної Європи, в Канаді, у США, в Англії (Лондон). Творчому перу цієї волинянки належать ще чотири неопубліковані книги : «Так ми говоримо», «Життя на сцені», «Мінорні й мажорні акорди моєї долі», поетична збірка «Голос серця». Вони ще чекають свого видавця . Лише …(Спонсори! Відгукніться…).

  Приємно вражає і громадянська позиція Ганни Кичук. Вона не раз і не два була учасницею акцій національно-демократичного спрямування в Новому та інших селах Новосільщини, Підволочиську, Тернополі, Києві. У 1991 р. її обрано депутаткою Підволочиської райради. Ця волинянка — делегатка Других зборів НР України, Всеукраїнської конференції української мови ТОВ ім.Тараса Шевченка (Київ), Всесвітнього форуму СУ.

  Брала активну участь у художній самодіяльності сіл Верещаки та Нове Село. Встигала скрізь і всюди: в Каневі — вклонитись Кобзареві, на Личаківському кладовищі покласти квіти (і не раз) на могилу Іванові Франку, багаторічному політв’язню Олександрові Гриньку.

  В 1998 р. в столиці Канади м.Оттава разом з українською громадою пікетувала російське посольство; була активним учасником двох революцій в Україні (м.Київ, Майдан). Нині веде спілкування з внуком Івана Франка — Петром. Встигає опрацьовувати чимало архівних матеріалів про оунівців, упістів –борців за волю й долю України; часто спілкується зі свідками, очевидцями, учасниками подій нашої історії.

  Встигає жити і любити життя. Рушник своєї любові до всього, що рідним зветься, мережить як в прозових, так і в поетичних рядках про родинне село:

Є палаци і замки,

Є багаті краї,

А для мене найкращі —

Верещаки мої.

Я так хотіла б, щоб стодзвонно

Співали в небі солов’ї,

І віки щоб квітували

Верещаки мої.

(Із неопублікованої збірки «Голос серця»)

  Любить Ганна Марківна рідне село, хоч доля привела її ще з 1985 р. в Нове Село, що на Підволочищині. Воно стало для неї другою домівкою. Тут вона проживає з сім’єю та продовжує творчу працю.

Жанна ЮЗЬВА. смт.Підволочиськ.

Про нас Ірина Цигульська

Перевірте також

У 56 років начальниця поштового відділення Ганна Босак освоїла комп’ютер і увійшла в десятку кращих в Україні

  З лютого 2020 року Ганна Босак очолює Борсуківське відділення поштового зв’язку. До того працювала тут …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *