На головну / СТАТТІ / ІСТОРІЯ ТА ЧАС / Нема уже “Захрестя”. Та й Москалівка вже не та

Нема уже “Захрестя”. Та й Москалівка вже не та

Я народився в 1938 році у Москалівці на хуторі «Захрестя». Хочу поділитися своїми спогадами.

  Село наше знаходиться у південно-західному кутку Волині, на стику трьох імперій. З південної сторони наші землі до 1920 року межували з Австро-Угорською імперією, а зі східної сторони за 2 км проходив кордон з Радянською Україною (1920 — 1939 р.р.). Москалівка в цей час знаходилася під польською владою. З наших земель беруть початок дві ріки: у східному напрямку — річка Збруч, а в західному — Буглівка, яка впадає в Горинь. У 1934 році в Москалівці сталася велика пожежа, вигоріло більше половини села. Польська влада погорільцям надавала невелику допомогу і виділяла за межами села земельні ділянки суцільним масивом, щоб розселити людей по хуторах. Так на південному сході, за 3 км від села, були хутори «Одвід», «Зелена криниця», «Вірля», які після 1939 року були об’єднані в село Зелена криниця. Правда, через 20 років це село знов стало хутором.

  У східному напрямку було утворено хутір «Захрестя», а в південному — «Рудка». Всього на хутори виселено більше 100 господарств. За 60 років панування радянської влади наші хутори, за винятком «Рудки», яка приєднана до села, знищені.

  У Зеленій криниці залишилась одна хата, мешканець якої — 96-річний учасник УПА Микита Юхимович Максимлюк, помер минулого року. Про місцевість «Зелена криниця» ходило багато легенд. В одній з них розповідається, що одного разу, напевно під час походу на Збараж чи Зборів, під дубами, що росли там, зупинився Богдан Хмельницький. Він зачерпнув води з цілющого джерела і відчув її надзвичайну властивість. Тож вирішив закопати біля дуба скарб, який віз при собі, бо зрозумів значущість цього місця. Інша легенда розповідає, що це був не просто скарб, а заповіт Богдана Хмельницького для прийдешніх поколінь. Проте для того, щоби дістати цю духівницю, потрібно знати заповітні слова. Але тільки тоді, коли ці слова скаже чесна і добра людина, відкриється таємна схованка.

  Про те, що Хмельницький йшов походом на Збараж чи Зборів через цю місцевість, свідчить назва дороги попід Луб’янецький ліс в сторону Збаража — «Козацька дорога». За радянської влади на цих хуторах був утворений колгосп «Герой праці», який через два роки приєднали до колгоспу ім.Толбухіна. Впродовж наступних 20 років люди з цих хуторів розселилися по навколишніх селах. Здебільшого — через «доброго» голову колгоспу, який закрив там школу, медпункт, крамницю і бригаду. І на місці гарних хуторів залишилися розвалені хати і дерева з кущами біля них. Хоч вже і Москалівка стала великим хутором. Із 320 хат, що були у 1950 році, залишилося на даний час 120 заселених і 35 порожніх, а з 1500 чоловік зараз проживає десь 350. А на місці хутора «Зелена криниця» посаджено 5 га парку, який вже й заріс непрохідними хащами.

  У нашому благодатному краї народилося і жило чимало відомих, як в Україні, так і у світі, людей. Це Іван Степанович Марчук –всесвітньо відомий художник, народний художник України, лауреат Державної премії ім.Т.Г.Шевченка, член «Золотої гільдії», офіційно визнаний геній світу; Євгенія Климівна Пінчук-Серебрякова — народна артистка України, лауреат премії ім.М.Заньковецької, яка проживає в м.Суми; Євген Філімонович Кучерук — кандидат медичних наук, вчений у галузі медицини, заслужений лікар України, головний лікар Рівненської міської лікарні; Степан Володимирович Приймак — доктор технічних наук, учений в галузі ядерної фізики, працює в м.Подольську Московської обл.; Микола Володимирович Приймак — учений, доктор технічних наук, професор, працює в Тернополі; Володимир Іванович Кравчук — доктор технічних наук, професор, народний депутат України другого скликання, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений працівник сільського господарства, працює в Києві; Петро Федорович Слєсар — лідер паливно-енергетичного комплексу України, заслужений працівник сільського господарства і промисловості, працює в Харкові; Анатолій Іванович Закидальський — вчений в галузі інформаційної і вимірювальної техніки, кандидат технічних наук; Борис Степанович Рудик — вчений в галузі хімії, доктор хімії; Феодосій Якович Приймак — заслужений працівник сільського господарства; Іван Петрович Пенчук — начальник будівельного тресту в м.Сургут; Леонід Філімонович Кучерук — заступник міністра економічного розвитку Астраханської області, підприємець, меценат, має в своїй власності декілька вантажних кораблів на Каспійському морі, в тому числі під назвою «Збруч» і «Москалівка»; Галина Мефодіївна Поплавська — заслужена вчителька України, автор книги «Москалівка на перехресті віків і кордонів»; Володимир Петрович Бобелюк — геолог, розвідник родовищ газу як в Україні, так і за кордоном (в Сирії, Йорданії, Єгипті).

  А ще більше 15 чоловік, менш знаних у загальнодержавному масштабі, але які немалий вклад внесли у розвиток свого села, району й області. Ще хочу сказати, що в 70-80-х роках був сільський хор, який налічував 30 чоловік і який боровся за звання «народний», виступав з концертами на районній і обласній сценах. Також був і зараз є церковний хор. У цих колективах і я брав участь, а в церковному хорі співаю і по сьогодні.

  Наш край багатий й іншими талантами. Є і спортсмени, які займають призові місця на обласних і республіканських змаганнях, є вишивальниці і килимарниці, які брали участь в обласних і республіканських виставках, є поети й поетеси, які друкували свої вірші в місцевій пресі. Маємо і рядових трудівників, яких нагороджено урядовими нагородами: 5 колгоспників відзначено орденами Трудової Слави, 1 — орденом Леніна, 2 — орденом Трудового Червоного прапора і ще 9 чоловік іншими орденами і медалями. А москалівські будівельники в 60-х роках минулого століття перебудували все село, яке у 80-х роках визнали «Селом зразкового порядку». Вони будували хати не тільки в нашому селі, а й навколишніх.

  Про всіх цих людей можна прочитати в книжці «Москалівка на перехресті віків і кордонів», співавтором якої є і я.

Микола МАКОДРАЙ.

Далі буде...

Про нас Олеся Мельничук

Перевірте також

Прощальний марш

  Сьомою дитиною у гамірній, дружній сім’ї коваля Петра Герасимовича та його дружини Афанасії Прокопівни …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *