Головні новини
На головну / СТАТТІ / НА ЖИТТЄВИХ ПЕРЕХРЕСТЯХ / Несподівана новорічна зустріч

Несподівана новорічна зустріч

  Якось лежачи довгими безсонними зимовими ночами, мені пригадалася давня історія.

  Це було ще в 1956 році, коли я закінчував Новосільську середню школу (тепер Підволочиський район). На випускному екзамені з письмової математики вчитель Іван Йосипович Дацко підсадив до мене якогось чоловіка років тридцяти і сказав, щоб я не закривався від нього, а дав списати контрольну роботу. Контрольну роботу я написав на «5», а сусід по парті списав її в мене слово в слово. Скільки йому поставили — я не знаю. З цим чоловіком я не спілкувався і наші дороги на цьому на деякий час розійшлися.

  У 1964 році, коли у нас був Збаразький район, я був депутатом Збаразької районної ради і на одній сесії ми зустрілися, але він на мене не звернув увагу, а я не напрошувався в співбесідники.

  У 1983 році, за часів Андропова, вийшла постанова уряду про покращення трудової дисципліни. Міліція в цей час могла зустріти протягом робочого дня будь-якого чоловіка, перевірити його документи, і, якщо він без поважної причини ходив по вулиці, чи обідав в їдальні, а тим більше, якщо був напідпитку, то могли оштрафувати і повідомити на місце роботи.

  В цій постанові був також пункт про раціональне використання автотранспорту. Йшлося про те, щоб вантажні автомобілі менше їздили порожняком, а грузилися «попутнім вантажем». Перед новим 1984 роком (31 грудня 1983р.) голова колгоспу посилає мене в Микулинці (я був тоді заступником голови колгоспу) привезти 2 електродвигуни, які були там на ремонті. Машина — ГАЗ-53, бортова. Але, як часто буває перед самим новим роком, я затримався там до вечора, тому що не було кому то виписати, то видати ці двигуни. З Микулинців ми виїхали десь о 17 годині вечора.

  При виїзді з Тернополя нас зупинила міліція, перевірили документи, вантаж і, на підставі урядової постанови, направили нас в піщаний кар’єр, щоб завантажитися піском і завезти в Збараж на напівпровідниковий завод (якщо я не помиляюся, то він називався «Квантон»).

  Коли ми приїхали в Збараж, була 21 година. На заводі, крім сторожа, нікого не було. Він пропустив наш ГАЗ-53 на подвір’я, а розвантажити машину немає кому і немає чим. Хотіли їхати додому з піском — сторож не пускає. І в нас із цим охоронцем зав’язалася суперечка. Тоді він подзвонив до когось по телефону і через 15 хвилин приїжджає легкова машина, з якої виходить чоловік років під 60, якого я при світлі фар добре не розгледів. Він представився головним інженером заводу, приніс із підсобки лопати і ми спільними зусиллями почали розвантаження. Розговорилися, і я впізнав у ньому того екстерна, який списував у мене контрольну роботу в далекому 1956 році. Я йому про це легенько натякнув і він також згадав цей момент. Потім запросив мене у свій кабінет, де ми непогано провели старий 1983 рік. А додому я приїхав під бій кремлівських курантів нового 1984 року. Після цього наші дороги більше не пересікалися.

  Микола МАКОДРАЙ. с.Москалівка.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

На перехресті тривог і надій

  Ця довга, глинобитна хата у 50-ті роки ХХ ст. приваблювала кілька поколінь борсуківлян. В …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.