На головну / ПОДІЇ / ЛАНОВЕЧЧИНА / Подружжя білозірчан Бойчуків на порозі благодатного весілля

Подружжя білозірчан Бойчуків на порозі благодатного весілля

  92-річний Григорій і 88-річна Марія Бойчуки з Білозірки — найстарша подружня пара у селі. Їхній сім’ї невдовзі виповниться 70 років. Любов, повага живе поміж ними. Тут народилися, тут навчалися, тут працювали, тут побралися і прожили довге, насичене тернами і трояндами життя.  Звили родинне гніздечко, дали путівку в життя трьом дітям, допомагали виховувати шістьох онуків, а сьогодні тішаться дев’ятьма правнуками. На порозі благодатного (платинового) весілля уже сивочолі дідусь з бабусею мають більше часу для спогадів, роздумів у великому родинному колі, де кожен такий рідний і дорогий щирому батьківському серцю.

  Марія і Григорій зростали у Білозірці, топтали одні стежки, але ніколи не кавалерували. Марія жила з мамою (батько помер, коли їй було 5 років). З раннього дитинства набідувалася, за кусень хліба доводилось важко працювати, тож на вечорниці часу не вистачало. Григорій був з багатодітної сім’ї. Закінчив 3 класи, а далі вчитися не мав змоги, адже потрібно було допомагати старшим: обробляв землю, пас худобу, словом, виживали як могли. А після того, як на фронт забрали батька (з горнила війни він так і не повернувся, похоронений десь у Польщі), роботи додалось. Оскільки Григорій був найстаршим у сім’ї, найважча робота лягала на його плечі…

  Марія припала до душі юнаку ще з першої зустрічі. Наступного дня прийшов до неї на сватання. Весілля справили 15 лютого, на Стрітення Господнє. Пригадує подружжя, що тоді два дні гуляли усім селом… Розпочались життєві будні, що проходили у важкій праці, і перепліталися, як те вишиття — червоними і чорними нитками. На їхній життєвій ниві було все: щастя, радість, біль втрат і розчарування. Всупереч усім негараздам, по життю крокували разом, були один одному підтримкою і опорою. Великим горем для них стала смерть найстаршої онучки Марійки, якій було всього 34, сиротою залишилася 10-річна правнучка Іринка. Бог дав сили це пережити і йти далі.

  Продовжуємо разом зі старожилами гортати сторінки їхньої сімейної книги. Пригадує Григорій своє нелегке життя, говорить, що його можна охарактеризувати одним реченням: «жили як всі того часу: зрання — до смеркання у важкій праці, ростили дітей»…

  Через деякий час після весілля молоде подружжя почало зводити власну оселю, куди невдовзі перебралися жити з двома дітьми. Григорій був хорошим трактористом, завжди у передовиках. Має чимало пам’ятних нагород, а Марія з юнацьких літ трудилася у колгоспній буряківничій ланці, по 5 га буряків припадало на кожну ланкову: посапати кілька разів, викопати, вивезти на цукровий завод, після того отримували мізерну зарплату. Але тоді всі так працювали. Та й після виходу на пенсію ланкова Марія продовжувала ще деякий час працювати.

   Домашні клопоти здебільшого лягали на плечі дітвори. Старший син Володя пас худобу, а Ганна займалася дрібною птицею, варила їсти, прибирала в хаті. Наймолодша Галина народилася, коли Марії було 36, а Григорію 40 і стала справжньою втіхою для родини.

  Пригадує Ганна, що сім’я проживала в мирі та злагоді, завжди допомагали батькам, бо розуміли, що їм нелегко:

 — З першого класу ходила з мамою сапати буряки, це мені було за виграшку, старалася якомога скоріше пройти свій рядок, аби мамі зробити приємне, як нагорода — її похвала і ласка.

  Праця працею, але у цій сім’ї знаходили й час для відпочинку. Після важкого трудодня поспішали додому, швиденько підганяли домашні справи і збиралися усією вулицею на вечорниці — співали, танцювали, ткали рядна, вишивали рушники. Пригощалися тим, що мали — картопля, квашені огірки, капуста, яблука. На таких забавах була жива музика — під барабан і гармошку танцювали до ранку. Було дуже весело і цікаво.

  Подружжя Бойчуків виховувало дітей власним прикладом — в християнській любові, добрі, повазі та праці, майже ніколи не підвищували голосу, а намагались пояснити. Виховали хорошими людьми, дали належну освіту: Володя став зоотехніком, Ганна — вихователем, а Галина — вчителем математики. За батьківську науку вже сьогодні сивочолі діти віддячують турботою, опікою і теплом.

  Секретів сімейного щастя у Бойчуків немає. Але, як вважає голова родини, щоб жити в мирі та злагоді потрібно зовсім небагато: любов, повага, взаєморозуміння, уміння поступатися один одному, пробачати. Тоді всі негаразди, проблеми вирішуватимуться і ділитимуться навпіл.

  На схилі літ здоров’я почало підводити довгожителів: у Марії болять ноги, вже й на вулицю без сторонньої допомоги важко вийти, а Григорій восени перехворів коронавірусом, довший час провів у лікарні, вдячний лікарю Ользі Іванівні Рижак та медичному персоналу інфекційного відділення, що допомогли подолати недугу. Дідусь не може сидіти без роботи, все порається по господарству: січки наріже, накосить, змеле муки, а ще техніку може підремонтувати. Якщо ж потрібно, то й сапу до рук візьме. Він любить працювати, каже, що тоді відчуває себе бадьорішим і здоровішим.

  Сьогодні найбільша радість для літнього подружжя, коли родина збирається за столом. Батьківське серце спокійне, якщо в сина Володимира, доньок Ганни і Галини все гаразд, якщо онуки Віктор, Ольга, Лариса, Марія, Ольга, Олеся живуть в мирі та злагоді. А як тішаться старенькі, коли до них з’їжджаються правнучата Іринка, Сашко, Марічка, Сергійко, Назарчик, Алінка, Ліля, Сашко, Максимко. Тоді дитячим щебетом, веселощами повниться хата, тоді Марія та Григорій почуваються безмежно щасливими і вдячні Богу за найвищу нагороду — міцну, дружню родину.

  Олеся МЕЛЬНИЧУК.

Про нас Олеся Мельничук

Перевірте також

Трагічні й психологічні наслідки коронавірусу на Лановеччині: 1723 осіб захворіло, померли 16

Наприкінці червня медики в Ланівцях закрили останній лікарняний із діагнозом Covid-19. Начебто полегшено зітхнули, коли …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *