Головні новини
На головну / Війна / Пішки у напрямку війни, щоб рятувати поранених: історія дівчини, яка повернулася з-за кордону і служить у медроті

Пішки у напрямку війни, щоб рятувати поранених: історія дівчини, яка повернулася з-за кордону і служить у медроті

— Не сказала, чому повертається в Україну, — каже Галина Павлівна. — Я хотіла відмовити дочку від служби, але це її рішення, тому мені залишається лише молитися за неї та всіх наших захисників.

  Олена Погорілець — наша землячка із маленького села Осники. Закінчила Кременецьке медичне училище. Пані Галина розповідає, що дочка вчилася самостійно, мала велике бажання стати лікарем, але в колгоспі їй грошей не платили, а чоловік (батько Олени) загинув, коли дівчина тільки вступила до училища, тож здобуття вищої освіти залишилося лише її мрією.

  — Всі найкращі слова у світі з префіксом «най» — це про неї! — говорить завідувачка інфекційного відділення Ольга Іванівна Рижак. — Найпрацьовитіша, найвідповідальніша, наймиліша, найтурботливіша, найдопитливіша, найдобріша, найсміливіша… Якщо вона така ж і на фронті, а вона, я упевнена, така, то кращої медсестри й годі пошукати! До того ж розумниця, із зразкової сільської сім’ї. Беззаперечно заслуговує відзнаки «Герой України»!

  Після училища Олена п’ять років працювала в Лановецькій центральній районній лікарні.

  — Я здобула в нашій лікарні величезний досвід, — пригадує Олена. — Працювала в хірургічному, травматологічному, в інфекційному відділеннях. Важка робота, а я ще молода, важкі пацієнти, нічні чергування… Але тепер ця практика дуже знадобилася, хоча за останніх 12 років життя в Італії я не працювала за спеціальністю.

  Як тільки дівчина дізналася, що росія розпочала повномасштабну війну, не роздумуючи прийняла рішення повертатися в Україну. Не було чим добратися, але якось знайшла транспорт. З української сторони на кордоні з Польщею стояли 30-40 кілометрові колони машин з бажаючими евакуюватися. Олена ж прямувала у напрямку війни, на свою Батьківщину. Частину дороги додому йшла навіть пішки, добиралася попутним транспортом і вже 26 лютого була в рідному селі. Через день пішла до військкомату, а через місяць її призвали. До речі, вона єдина жінка, мобілізована на фронт з 24 лютого. Але не єдина з Лановеччини медичка, хто зараз рятує життя захисників на передовій.

  Олена служить у медичній роті 110-ої окремої механізованої бригади. Знаходиться зараз на «нулі». В її обов’язки входить евакуація поранених безпосередньо з поля бою, надання першої медичної допомоги та супровід у підрозділ. Це доволі небезпечна і складна робота для тендітної дівчини. Не раз їхнє медичне авто обстрілювала ворожа артилерія, снаряди падали за декілька сотень метрів. Наші земляки, котрі служать у цій же бригаді, розповідають про відважність медички, яка врятувала усіх своїх евакуйованих бійців. Поважають її за професійність та хоробрість. Скромна наша Оленка натомість запевняє, що успіх рятувальних операцій — це злагоджена команда і професійна робота усього медичного підрозділу. І додає: «Я не єдина, про кого треба говорити. Нас багато, бо ми — українці!»

  — Я просила не йти, але не наполягала, бо знаю: якщо моя дитина прийняла таке мужнє рішення, то нехай її супроводжує ангел-хоронитель, — каже Галина Павлівна. — Комусь же треба рятувати поранених. Хай Господь оберігає усіх захисників!

  Україна нездоланна з такими людьми — і в тилу, і на фронті!

  Усім нам якнайшвидшої Перемоги!

Наталя ГАМЕРА

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Діти і війна: як на Лановеччині адаптовуються маленькі переселенці

  Наше, не таке вже й велике, місто Ланівці, в якому за останні десятиріччя після …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.