На головну / ПОДІЇ / ЛАНОВЕЧЧИНА / Реорганізація освіти, чи похорон сільських шкіл?

Реорганізація освіти, чи похорон сільських шкіл?

Неоніла ДЗЮБА, голова Об’єднаної територіальної профспілкової організації Лановеччини Профспілки працівників освіти і науки України:

«Які пріоритети ставить керівництво громад – таку освіту матимемо»

  11 та 12 травня в окремих селах Лановецької громади проходили громадські слухання щодо реорганізації та перепрофілювання закладів освіти. На виконання рішення виконкому Лановецької міської ради від 28 квітня 2021 року № 114 «Про затвердження плану оптимізації мережі закладів освіти комунальної власності Лановецької міської ради» такі слухання стосувалися двох початкових шкіл: реорганізації Гриньковецького та  Влащинецького закладу загальної середньої освіти І ступеня; перепрофілювання двох шкіл І-ІІ ступенів: Ванжулівської та Москалівської, а також слухання щодо двох філій Вишгородоцького ЗЗСО І-ІІІ ступенів — Бережанського ЗЗСО І-ІІ ст. та Жуковецького ЗЗСО І ступеня. Під поняттями «реорганізація» та «перепрофілювання» можна прочитати: закриття початкових шкіл та переведення шкіл І-ІІ ступенів у початкові. Це школи серед числа тих, які увійшли у громаду в січні 2021 року.

  Щось не складалося відразу у взаєминах після цього «входження». Педагогам закладів, які були раніше в районі, виплачувалася і надалі виплачується надбавка за престижність вчительської праці в розмірі 5%, в той час як закладам, які були раніше в громаді — 30%. Виходить цікава ситуація: за одну й ту саму виконану роботу вчителі різних шкіл однієї громади отримують суттєво різну заробітну плату. Принагідно нагадаю, що надбавка за престижність не залежить від кількості учнів, сільської чи міської місцевості, категорії вчителя тощо. Для цього є інші матеріальні стимули. На численні звернення освітянської профспілкової організації Лановеччини чиновники не реагували, ігнорували. Більше того, налаштовували одних проти інших, мовляв, от село хоче від міста забрати і собі взяти. Такі речі є неприпустимими, адже за принципом «розділяй і володарюй» діють тільки вороги.

  Тепер виявилось, що цих шкіл «увійшло» забагато.

  Міська влада мотивує своє рішення малою кількістю дітей та значними витратами на утримання закладів освіти і виплатами заробітної плати учителям.

  Подібне рішення на нараді керівників закладів освіти озвучено і в Борсуківській громаді.

  Звісно, ми розуміємо стан справ в освітній галузі громад. Кількість дітей зменшується, через відсутність робочих місць невпинно зростає відтік працездатних людей. На ці виклики потрібно реагувати керівництву, адже саме громади є засновниками закладів освіти. Мережа шкіл потребує аналізу та впорядкування.

  Проте чинний закон про «Повну загальну середню освіту» одним із ключових моментів визначає право доступності дитини на здобуття початкової та базової середньої освіти у найбільш наближеному до її місця проживання закладі освіти (ст.8 п.2) та на відсутності дискримінації за будь-якою ознакою щодо місця проживання (ст.1 п.3). Закриття початкових шкіл розцінюємо як дискримінаційний крок, адже у них навчаються діти 6-9 років, яких батьки за руку відводять до закладу освіти і забирають. Для чого малечі від самого рання цілий день сидіти у великій школі та чекати автобуса, коли гарна школа і досвідчені вчителі є поруч? Зрештою, Гриньковецька школа є в селі, яке дає чи не найбільше наповнення для бюджету Лановецької громади, а потребує для функціонування чи не найменше.

  Кажуть, школи потребують багато видатків. Фінансування здійснюється коштами освітньої субвенції, якої на всіх не вистачає. Щоб вистачило, мовляв має бути не менше 15 учнів у класі. І знову маніпулюють розподілом: «першій та другій школі через вас не вистачає коштів!» Знову протиставляють одних і других! Кожен, хто працює, має отримувати заробітну плату. Ніхто ні в кого не відбирає!

  У статті 12 п.2 вищеназваного закону чітко визначено, що кількість учнів у класі державного, комунального закладу освіти не може становити менше 5-ти. Щодо формули, то в ній враховано багато показників, однак закладається ставка вчителя вищої категорії, 25 % за престижність, тринадцята зарплата тощо. До формули субвенції щоразу вносяться певні зміни. Тому варто було б перейняти досвід, для прикладу, Кременецької громади, яка після обговорення і консультацій дійшла висновку зняти з порядку денного питання реорганізації шкіл та звернутися відкритим листом до Міністерства освіти з проханням внести зміни до формульного розрахунку та виділити кошти освітньої субвенції для забезпечення відпускних та оздоровчих їхнім педпрацівникам.

  Звісно, було б непогано для влади закрити всі сільські школи, звести всіх здобувачів освіти у Ланівці (така пропозиція чи перспектива звучала під час обговорень), не виділяти ніяких додаткових коштів, а тільки надходження освітньої субвенції від держави. Зрештою, ідея не нова. Я пригадую своє навчання в першій Лановецькій школі, де зі мною у класі вчилися учні із Бережанки, Молоткова тощо. Але у школі була добра їдальня, функціонував гуртожиток, опалення включали в жовтні і не виключали у березні, курсувало безліч рейсових автобусів, дороги горнули, бо було кому і чим.

  У нас з усього того ще нема нічого: ні доріг, ні автобусів, ні гуртожитків. То, може, спочатку створимо умови: прокладемо дороги, купимо достатньо шкільних автобусів, збудуємо гуртожиток, накупуємо інтерактивних дошок, сучасних кабінетів, лабораторій, зробимо простору їдальню — і запрошуємо у школу майбутнього. А не навпаки?

  Та й зрештою, а хтось замислювався, чи нам це справді потрібно? Однакові класи, однакові гаджети, однакові думки… Перед моїми очима постають наші школи: Лопушненська — у розмаїтті вишиваних рушників, які щороку дарують випускники, Буглівська — у розписах пані Ніли Вітрук, яка навчає учнів робити диво з прозаїчних речей і матеріалів, Ванжулівська та Іванковецька, які заставлені учнівськими роботами з дерева, Молотківська з гарною традицією організації козацьких змагань та музеєм земляка Богдана Мельничука, Борщівська з великим досвідом національно-патріотичного виховання на прикладі земляка Ярослава Горошка, Передмірська, яка розташована в селі, де народився легендарний Байда Вишнівецький, Великокусковецька, у якій плекають спортсменів для України і світу, Москалівська зі співучими «Дудариками» та єдиним в Україні музеєм Івана Марчука, а бути екскурсоводом у музеї учням є великою честю… І цей список можна продовжувати, адже кожна наша школа, кожна, має своє неповторне обличчя, свій стиль, а кожен учень відчуває приналежність до шкільної родини, роду, народу загалом…

  І Печірнянська — на дверях якої уже багато років поспіль висить замок. Зачинена школа — трагедія для села, а єдиний на Лановеччині зразковий шкільний музей стоїть замкненим. Школа померла — а грошей не вистачає і досі.

  Болючою є проблема звільнення вчителів, адже без роботи можуть залишитися близько 30 педагогів. Відповідно до законодавства про працю, роботодавці і засновники мають вести перемовини  з педколективами щодо подальшого працевлаштування. Однак… Навіть про громадські слухання вчителі та керівники дізнаються від сторонніх людей, коли уже все село «гуде» про слухання, а їм ніхто нічого не повідомляє. Досвідчених педагогів просто викидають на вулицю. Хіба так має бути?

  Отже, освіта є невід’ємною частиною загального життя громади, її складовою. Які пріоритети ставить керівництво громад — таку освіту матимемо. Я вірю, що у цих складних проблемах ми дійдемо до взаєморозуміння, до думки жителів громад влада прислухається, освітяни не залишаться покинутими. Від освіти залежить майбутнє людини, сім’ї, громади, України. Ми — мудра, освічена нація, й такими будемо!

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Аграрію Володимиру Мартинюку – 55! Вітаємо!

  12 вересня зустрічає своє 55-річчя добрий господарник, вимогливий, але справедливий керівник, відповідальний аграрій, директор …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *