Головні новини
На головну / Війна / «Рускій мір» спочатку вужем заповзає в свідомість, а потім руйнує все в Україні

«Рускій мір» спочатку вужем заповзає в свідомість, а потім руйнує все в Україні

Іноді я отримую дивні повідомлення…

  Три роки тому людина заблокувала мене на ФБ, бо на її думку не все було так однозначно тоді. Вона написала мені гнівний комент про те, що росія: ” нє желаєт нам зла, ми одіннарод, потому шо: общая історія, совмєсноє чєго то там і потому что руская культура – міровоє наслєдіє і благородство руского солдата, і потому, что…гладіолус, трясця…

  Сьогодні вона написала мені з Познані.

  Далі без коментарів…

  “Наш дім вцілів, тільки вікна на веранді потріскали. Вони заїхали в село і одразу кинулися по дворах. Стріляли. По вікнах. Шибки сипались, ніби дзвони падали. Ми були в підвалі з мамою. Ой, як добре, що я вивезла доньку і внучку!!!! Коли вони вломилися в хату, я закричала, що ми рускіє. І ще…що ми чекали їх, що ми віруючі МП, а мама в церковній десятці. Що її знає батюшка… Маму застрелили зразу… Просто відчинили підвал і просунули дуло…і вбили її… Коли я піднімалась по сходах, мене потягли за волосся…щоб швидше…

Вони хотіли пити, їсти і сексу…

хххххххххххххххх

  Це тривало 5 днів… Я хотіла померти, але не могла, бо була зв’язана. Я, дві сусідки і ще одна дівчина з Білорусі. Вони возили її з собою. Колись красива білявка… Тепер – одна відкрита рана і гематоми. Але їх це не турбувало. Ні, не буряти. Я – медик, я знаю: типово московські риси, вони й пишались тим, що з Москви. Майор, два лейтенанти і троє солдат…

Та дівчина благала про смерть. Мовчала, але тільки очима просила. Вона не могла говорити. І вона померла вночі. А я не змогла…

  А смерть була поряд. Вночі вона говорила зі мною. Смерть. І казала, що не моя…

А вони казали, що я не руская, а єб@на бандєра. На камінній полиці було фото доньки і внучки. Допитували, де вони. Де чоловік, зять? Я не сказала, що зять в ЗСУ. Але, сусідка сказала і пообіцяла показати де живуть багаті люди та ті, в кого є воєнні… Показала. І її застрелили…

ххххххх

  Я віддала їм картку Приватбанку. Хтось в Києві зняв з неї кошти… Дім пограбували і розстріляли все, що не винесли. Сусідку одну вбили. Нас заляпали фекаліями і лишили згвалтованих і зв’язаних…

  Я вижила. Але, я не жива. В мені все вмерло. Я почуваюся грязною. Бо так воно є. В мені померла я сама. Та людина, яка вірила в добро і все, про що я вам писала. Простіть! Вони – не люди. Це грязь.

хххххххххх

  Я не розумію: я віруюча. Чому? Де був Бог, в якого я вірувала? Чи його нема в МП? За що? Навіщо?

  Мені щоночі сниться, що я йду вулицею. Поміж мертвими тілами. Ось сусіди, тут – кум, там – донька нашої поштарки…

  Я не можу чути російську. Мене нудить. Мій батько з Твері, мама з Тобольська. Вони в 60-х приїхали вчителями в Україну. Мама – вчитель російської. Її вбив російський офіцер…

Він фотографував у моєму домі мої речі і радився з жінкою: що брати. Він спакував у мій чемодан мої сукні, косметику, піжаму і білизну. Мамині обручку, персні, сережки. Доньки одяг і ляльки внучки…

  Все. Простіть! Росія – зло. Нелюдь. Дегенерати. Уроди.

  Простіть!

  Скажіть, що все брехня. Все брехня: церква, політика, мова, культура, нема в росії культури… Вони прийшли нас вбивати, ви правду казали…

  Мій зять загинув під Харковом..Його мама з Жуковского, батько з Криму, а дід з бабушкою з Уралу.. Він вважав себе росіянином, але був українським офіцером. Його вбили росіяни.

Скажіть людям, що вони смертоносці”.

Любов БУРАК

Від редакції lannews.net: цей допис — один із озвучених історій про звірства росіян на українській землі. А скільки ще не озвучених… Людям зі здоровим глуздом не вкладається у голові, що АЖ ТАК росіяни можуть ненавидіти тих, хто живе в Україні. Страшно навіть постити насилля і розправу над дітьми… Але ми повинні це знати. Повинні! Щоб усвідомити раз і назавжди: росія, і все, що навіть запах її має, — зло!

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Діти і війна: як на Лановеччині адаптовуються маленькі переселенці

  Наше, не таке вже й велике, місто Ланівці, в якому за останні десятиріччя після …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.