Головні новини
На головну / ПОДІЇ / ЛАНОВЕЧЧИНА / Сімейні стежини ведуть на ферму

Сімейні стежини ведуть на ферму

Колектив доярок борсуківської ферми

  Пройшовши прохідну тваринницької ферми ПСП агрофірми “Горинь”, одразу ж опиняєшся ніби в казковому містечку. Усіх привітно зустрічає під плакучою вербою скульптура україночки у вишиванці, яка частує козака джерельною водою з глечика. Далі на воротах кормового двору висиджують малят лелеки, завмер на мить вітряний млин. Кожний вільний клаптик землі заповнений різнобарвними квітами, тяжіють від плодів фруктові дерева. Всюди дорога вимощена плиткою чи бетонним покриттям. Ніде не смітинки. Почув жарт, що коли на оглядини приїхали гості, один із курців недопалок змушений був ховати собі в кишеню.

  У просторих світлих приміщеннях, де знаходяться 955 фуражних корів, працює вентиляція, практично вся ручна робота механізована. Діють лазня, душові кабінки, є кімнати відпочинку. Працівники мають стабільний заробіток. В таких умовах працюють сьогодні оператори машинного доїння. Тож закономірно, що добиваються тут високих виробничих показників.

  Цьогоріч в господарство надійшла приємна звістка: за результатами рейтингу “Молочні рекорди України-2021” у номінації “ТОП-10″ молочних ферм України” борсуківські тваринники зайняли почесне 10 місце, досягнувши середньорічного надою 10350 кг молока від кожної фуражної корови. Відрадно, що успіх належить дояркам, частина з яких обрали цю професію за покликом серця, продовжуючи сімейні чи родинні традиції. І таких в колективі разом із спеціалістами більше половини.

Доярки із сімейних династій

  З раннього дитинства пройнялася неспокійним життям на тоді ще колгоспній фермі Неоніла Трач. Торованою матір’ю, Раїсою Максимівною, стежиною, вкритою вранішньою росою чи кучугурами снігу, вона бігала після уроків допомагати доглядати корів. На своїх тендітних плечах несла тягар важкої праці. Після закінчення школи працювала доглядачем телят, мала групу корів, була обліковцем на фермі. Закінчила тодішній Бучацький радгосп-технікум. З тридцятирічним стажем зараз Неоніла Іллівна — зоотехнік-селекціонер цієї ферми. Заміжня, виховала сина й дочку.

  Здавалось, ще недавно бігала дівчинкою допомагати мамі Ганні Кузьмівні доглядати групу корів Марія Гродська, а вже сама ветеран із 37-річним стажем роботи дояркою. Зростала у сім’ї, де тваринниками були батьки, брат, сестра. Обираючи собі професію, Марія спочатку опанувала робітничу, трудилась на Тернопільському текстильному комбінаті, Лановецькому цукровому заводі, поки не прийшла у 1984 році в цей колектив. Ставши однією з кращих доярок, вже пенсійного віку, Марія Іванівна ділиться набутим досвідом з молодшими колегами.

  А Руслана Гродська наслідувала свою свекруху, відому в 60-70-ті роки передову трудівницю Раїсу Андріївну, яка за досягнуті успіхи з надою молока отримала найвищу в той час нагороду — орден Леніна. Закінчивши тодішній Заліщицький радгосп-технікум з дипломом агронома-овочівника, після реформування колективних господарств та зникнення в них галузі овочівництва, роботи за своєю спеціальністю не знайшла. Вийшовши заміж за сина передової доярки Афанасія, пішла на тваринницьку ферму. Підтримали сімейну династію зовиця Тетяна, її дочка Марія. Працював у колективі чоловік Тетяни Богдан, а пізніше їхній син Олександр, який вже сьомий рік воює на російсько-українському фронті.

  Подібна сімейна династія склалася й у Галини Олександрівни, яка вийшла заміж за Андрія, сина Аполона і Євгенії Шевчуків, їздового і доярки із багаторічним стажем. Вона ось вже 25 років не змінює своїй професії.

  Материнськими стежками прийшли на тваринницьку ферму Валентина Силюк з невісткою Богданою, Ліля Солонина з чоловіком Михайлом, Лариса Юзюк, Галина Трофимчук. Трудиться тут з благословення своєї свекрухи, колишньої доярки, нині пенсіонерки Галини Павлівни Людмила Калітон.

  Своєю працьовитістю, відповідальністю трудовий колектив щорічно нарощує здобутки у праці, намагаючись досягти рубежів європейського рівня. Їм немає потреби їхати за тридев’ять невідомих земель, гнобитись на чужинців, коли поряд є робочі місця і сім’я вкупі.

  Йдучи з цього мальовничого кутка з працьовитими людьми, повз розкішні квітники, садок, ошатні приміщення, подумалось: якби зібрати ще живих ветеранів-тваринників й організувати їм екскурсію територією. Щоб згадали прожиті важко літа і зраділи за своїх родичів, сьогоднішніх колег, які перейняли трудову естафету.

Григорій ВОЛЯНЮК.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Селянська праця не має спочинку

  Другі жнива за своїм технологічним і виробничим процесом є набагато складнішими, ніж збирання ранніх …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *