Головні новини
На головну / ПОДІЇ / ЛАНОВЕЧЧИНА / Читотерапія по-лановецьки: кому потрібні книгозбірні і про що мріють бібліотекарі

Читотерапія по-лановецьки: кому потрібні книгозбірні і про що мріють бібліотекарі

 Оптимізація сільських малочисельних закладів освіти у нашій громаді набула широкого обговорення. Проте не менш важливою є тема функціонування й бібліотек. Наразі подальша доля сільських книгозбірень практично зрозуміла. А ось які настрої в працівників лановецької районної бібліотеки, які труднощі сьогодні переживають, що пропонують своїм користувачам, про що мріють очільниця і звільнені працівники — про це у матеріалі журналіста.

Лановецька бібліотека збирала повні зали глядачів

  Як свідчить статистика, серед багатьох країн Європи найбільша кількість бібліотек в Україні – майже 16 тисяч. Приміром, в Італії – 3,5 тисячі, в Німеччині – 9 тисяч. Натомість середня кількість відвідувачів українських бібліотек одна з найнижчих в Європі. Підрахували, що це 13 людей за день на одну бібліотеку. Тим часом в Данії – 183, у Великій Британії – 179, у Фінляндії – 148. Це показники за 2019 рік, опрацьовані минулого року. За останніх два роки під час процесу територіальної реформи в Україні відбулися скорочення бібліотек, але відвідуваність, на думку експертів, не зросла. У такому випадку, рішення в карантин-2020 закривати бібліотеки для тих небагатьох відвідувачів було, очевидно, абсурдним.

  Останнім часом Лановецьку книгозбірню лихоманить не інфекційний вірус, а епідемія оптимізації, реорганізації та скорочень. Центральна бібліотечна система району переживала етап переходу бібліотек у громаду. Питання «візьмуть, не візьмуть, кого візьмуть, чи буде взагалі така структура затребуваною» та інші хвилювали бібліотекарів, вибиваючи із звичної роботи у простір невизначеності. Песимістичні настрої позначилися й на ефективності їхньої діяльності.

  Ще років два тому тут вирувало активне життя: гостинно зустрічали знаменитих земляків (не тільки земляків і не тільки знаменитих), проводили презентації літературних новинок, приймали екскурсії, організовували різні акції, флешмоби, тематичні засідання «круглого столу», спілкування творчих особистостей, виставки, обрядові дійства та інші цікаві масові заходи, яких було по декілька щомісяця і завжди людно. Згадую ці імпрези з приємністю, бо майже на всіх була – і глядачем, і журналістом, і співорганізатором, і учасником. Завдяки бібліотеці знайомилася з людьми, які обов’язково ставали героями публікацій у «Голосі Лановеччини». Тут же шлях до мистецької слави розпочинали молоді таланти, презентуючи свої перші творчі ластівки. Наша книгозбірня насамперед – це оаза просвітництва.

  Карантин змусив бібліотекарок переформатувати діяльність. Вони навчилися знімати відео з обмеженою кількістю людей, закидали в ютуб, постили у соцмережах. Віртуальна робота набирала більшу кількість переглядів, аніж на одну зустріч могло б поміститися глядачів у залі. Але постійні лановецькі книгомани сумували за живим спілкуванням, а частина з них не бачила тих відео – чи через масовий потік інформації в інтернеті, чи через відсутність інтернету вдома. Та й, відверто кажучи, моноложні відосики з бібліотеки – наче обід по телевізору.

  Сьогодні працівники районної бібліотеки (у селах громади також) звільнені у зв’язку з реорганізацією. Міська рада, дотримуючись послідовності відповідної процедури, здійснила усі необхідні виплати. Хранителькою бібліотечного фонду і єдиною, хто приймає читачів та відвідувачів, залишили колишню директорку Світлану Пчолу. Усвідомлення про неповернення минулого та невизначеність з майбутнім гальмують будь-які дії людини, яка присвятила улюбленій справі всю свою трудову діяльність. Зрозуміло, що й спілкуватися про це з журналістом зараз не викликало особливого бажання. Та на зустріч прийшли усім колективом, бо вболівають не лише за збереження свого робочого місця, а й подальшу долю рідної культурної спадщини.

У мережі громади близько двох сотень книжок майже на мільйон гривень

  – Бібліотечний фонд Лановецької громади сьогодні налічує 182 868 примірників книг на суму 915 754 гривні, – повідомляє бібліотекар Світлана Стецюк. – Насправді книжок більше, бо люди приносять у рамках акції «Подаруй бібліотеці книгу», але іноді просять не реєструвати. Щоразу від цієї акції отримуємо до 50 видань. Понад 300 книг з 2019 року випуску нещодавно отримали від Українського інституту книги, на 15 тис. грн передплатили на цей рік газет і журналів. Всі видання україномовні, бо наші читачі останнім часом цікавляться літературою рідною мовою. Обов’язково ведемо обліковий каталог (здебільшого для себе), є абетковий та систематичний (по галузях). Впорядковані краєзнавча та систематична картотеки, де описуємо статті з різних регіональних та місцевих видань). Нерідко звертаються люди, щоб знайти певні матеріали, підшуковуємо їх у підшивках газет. Наприклад, примірники «Голосу Лановеччини» є від часу, коли ми переїхали в це приміщення, з 1981 р.

  – Популярністю зараз користуються книжки тернопільських авторів, – розповідає бібліотекар Лариса Демчук. – Дехто повертається до класики, щоб перечитати ще раз, цікавить історична і краєзнавча література. У нас є постійні читачі, котрі беруть періодику, бо не кожен в змозі передплатити улюблені видання, а від звички цікавитися інформацією із газет не хочуть відмовлятися. Маломобільним людям ми регулярно доставляємо книжки додому. Вони дзвонять, питають, що новенького надійшло і просять порадити книжку відповідно їхнім уподобанням. Більшість книг ми, звісно, самі перечитуємо, але цікаво, коли діляться враженнями і переказують зміст користувачі бібліотеки.

  – До нас приводять дітей – послуга «Дитина на годину» все частіше стає затребуваною, – каже бібліотекар Леся Оревчук. – У бібліотеці маємо не тільки книжки, а й іграшки, комп’ютери. З маленькими граємося і читаємо казки, а старші самі приходять. Особливо багато їх під час канікул.

  – Участь у грантових проектах сьогодні надзвичайно важлива для культури, – ділиться власними баченнями інженер-програміст Тетяна Осіпчук. – Ще декілька років тому досвід із «Бібліомостом» приніс у бібліотеки комп’ютери. Ми моніторимо запити на проекти, але вони в основному передбачають технічне забезпечення для роботи під час карантину. Хотілося б щось у плані осучаснення приміщення, меблі, бо фотоапарат, яким ми і відео знімаємо, і штатив, і комп’ютери, і телевізор уже є.

  – Суттєву підтримку маємо від співпраці з благодійним фондом «Світ дітей», – зауважує Світлана Пчола. – Діти з Фонду беруть участь у заходах, які ми проводимо, наприклад, інсценізація вистав, творчі майстер-класи. Від «Світу дітей» отримали шафи для книжок, крісла, столи, телевізор і кошти на придбання літератури. Дівчата з Товариства Червоного Хреста передали іграшки. Ми часто відвідуємо мешканців терцентру, а до нас на заходи приходять школярі і дошкільнята, учні ПТУ, працівники та вихованці музичної школи, учасники спілки Афганців та інші. На жаль, карантин призупинив масові зустрічі. Більше трьох місяців бібліотека була закрита. Сьогодні нам навіть радіо і телефон відключили. А це ж єдине місце в місті, куди приходять люди за безкоштовними книжками, газетами і журналами, користуються комп’ютером, бо є інтернет.

Бібліотека – це просвіта

  Юрій Спіцак із села Бережанка добирається у Ланівці пішки, часом автобусом. Чоловік перечитав чимало з фонду книгозбірні, а також приходить переглянути у запису випуски теленовин та передачі, які його цікавлять. «Бібліотека – це просвіта!», впевнено заявляє і додає: «А як без просвіти?»

  Софія Процюк зараз навчається у Польщі, але відвідування бібліотеки у рідних Ланівцях не оминає нагоди. Студентка любить читати книги і надає перевагу бібліотечним, безкоштовним, а сучасної літератури тут вистачає – і на психологічну тематику, і розвиваючої, і стимулюючої, романтичної, історичної та пригодницької – як вимагає молодь. 

 Володимир Світач регулярно приходить за періодикою, бо передплата газет сім’ї пенсіонера зараз не по кишені. Проживаючи в одному будинку з книгозбірнею, по-можливості не пропускає жодної зустрічі, яку проводять бібліотекарі. Обурюється, що культура в Україні занепадає, не отримує належного фінансування і поволі втрачає популярність серед молодого покоління. Хвилюється долею доступного духовного центру міста.

  Марія Козак разом із чоловіком люблять читати вечорами. Бібліотека їм стає у пригоді. Чоловіка цікавить спортивна тематика, історія, а жінці до вподоби щось душевне. «Не все, що хочеш, можеш собі дозволити купити, а тут є можливість», каже пані Марія.

Без надії сподіваються і мріють про осучаснення книгозбірні

  Сьогодні бібліотекарі всі в очікуванні вердикту з відділу освіти, культури, охорони здоров’я і соціальної політики міської ради щодо можливого поновлення на роботі, або ж офіційного «до побачення» у зв’язку із скороченням штату.

  Про що мріють? «Важко говорити про перспективу розвитку бібліотеки, якщо ми постійно доказуємо, що наша професія і робота потрібні людям. Втомилися переконувати чиновників», кажуть дівчата. Проте із захопленням озвучують, що б найперше змінили.  

  – Змінюються часи – повинна змінюватися й книгозбірня, – говорить Світлана Пчола. – Насамперед, хотіли б осучаснити приміщення, бо тут сиро, вода після опадів затікає, грибок роз’їдає стіни, цвіль переходить на книги, а небезпечними відпарами дихаємо ми і наші відвідувачі. Хотіли б облаштувати ігрову кімнату для дітей, гарну відпочинкову зону всередині і зовні, біля будинку. Естетичний вигляд установи приваблює людей, а як їх розважити – ми б придумали, бо немає нічого неможливого у працівника, якого цінують і усвідомлюють важливість його діяльності. Оскільки жодна зустріч у нас не обходиться без чаювання, то мріємо про кавовий апарат. Хочемо відновити клуби за інтересами. Готові продовжити практику презентації тематичних журналів, від редакцій яких отримуємо потім стимулюючі подарунки. Дякуємо поетам і письменникам, які щедро діляться своїми надбаннями, тож продовжимо презентації. Не хотіли б загубити й онлайн проекти, де ми знайомимо користувачів із літературними новинками, можна буде створити й електронну картотеку. Ми не хочемо внутрішніх галузевих змагань, а лише здорової конкуренції, коли можна працювати спільно з іншими у напрямку  просвітницької діяльності населення громади. Не все нам вдається, як того вимагає сучасний світ, але ж натхнення до праці приходить, коли людина впевнена у завтрашньому дні.

  Можливо, бібліотеки у кожному селі фінансувати й нераціонально, бо справді користувачів меншає, а ефективність роботи давніх кадрів бажає кращого. Нерідко в бібліотеки холодне і сире приміщення, де не робили капітального ремонту з часу його побудови, старі стелажі і меблі, які віджили своє, книги, що пахнуть не свіжою фарбою, а «нафталіном», бібліотекарка, яка здебільшого виконує роль хранительки книгозбірні у певні години, відвідувачі, яких «позичають» один в одного по черзі працівники культури, бо в селі з активними учасниками масових заходів проблемка. Звісно, це не про всіх, бо завжди і всюди – є фанати своєї справи. Вони й людей уміють згуртувати, історію села написати, і на робочому місці навести лад, і самі є учасниками різних дійств, і не нарікають на цифровий медіасвіт за плинність книголюбів, а створюють у себе затишну й доброзичливу атмосферу та легко збирають читацьку, гостьову й глядацьку аудиторію.

 Бібліотека — як скарбниця духовності нації — потрібна! І це беззаперечний факт. Важливо лише провести правильне перезавантаження на сучасний лад.

 Тут доречно пригадати слова відомого американця Джіма Трілейса: «Народ, який мало читає – мало знає, а відтак приймає неправильні рішення вдома, в магазині, в суді й на виборчій дільниці. Тому може статися, що неграмотна більшість може переголосувати грамотну меншість – а це дуже небезпечний аспект демократії».

Наталя ГАМЕРА.

Про нас Наталія Гамера

Перевірте також

Як корабель назвеш, так він і попливе: чотири історії назв об’єктів торгівлі у Ланівцях

   Ми прискіпливо, або ж із зацікавленням сприймаємо назви нових об’єктів торгівлі, які відкриваються у …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *