Пам’ятаєте, чим скінчилась вся та справа з євробляхами? Як, не знаєте? Ви тут живете? Та тут 20 кілометрів до кордону! Тут кожен другий, або і кожен перший був на єврономерах.
Та ні, діду, до чого тут Vodafon і Київстар! То не ті номери! Ви що, новин не дивитесь, не читаєте? І на смартфоні немає інтернету? Ану-ну покажіть. То і є ваш смартфон? Ого! Його вам, напевно, ще перший президент вручив – за службу Отєчиству. Що? Внучка викидала і вам стало шкода? Напевно, вона ще зовсім маленька – не було сили далеко закинути – він же на два кіло потягне! Я вам точно кажу: в нас з такими вже давно ніхто не ходить – ні малі, ні старі.
Що? І ви не ходите? Як ви кажете? Ви героїчно пересуваєтесь на трьох ногах – одна не згинається, друга не розгинається, а третя тягне, але не туди? Та я бачу, діду, що ви якось рухаєтесь ніби… Дуже подібно на… Так, знаєте, так в фільмах зомбі до людей підкрадаються. Хто такі зомбі? То такі штучки… Вони такі… Та нє, краще я вам не буду розказувати – ви точно образитесь. Та нє, не буду! Та і не дуже ви подібні! А як глянути, то і дуже точно не подібні. Ви ще славно тримаєтесь! В цій кепочці ви на юного Наполеона схожі. Ні, правду вам кажу! А піджачок цей висить на вас, як на Чінгізханчику.
Ану пройдіться! Але гордо так, по-парадному! І паличку свою мені дайте – нащо вам та паличка? Дайте сюди! Та дайте сюди… Та давайте!
Ой! Ой, діду, пардон! Ой, вибачте! Що ж ви так зразу носом в грунт, в конюшину?! Що? Паличка то і є та ваша перша нога – та, яка не згинається? Пардоньте! Я ж не знав! Дайте я вас пообтріпую, бо ви весь в пилюці, як той Індіана Джонс. Та станьте прямо! Та що?! Чого ви кричите?! Та не вибиваю я з вас душу! Ні! І не хочу жизні вас позбавити. Ви, діду, якийсь як паперовий. Вас здати на макулатуру – ніхто і не помітить підміну!
Що? До вас в гості? На чарку чаю? Баба ваша радіє гостям? І я би хотів! І ви мені сподобались! Але я тепер без машини. І я мав Мерседес! А тепер мушу бігти на маршрутку, поки не пізно. Щасливо, діду!
Автор: Іван МАНДРІВНИЙ.
