Греція, наче перлами, встелена святими місцями. Кожен її куточок окроплений кров’ю святих мучеників. Вершиною святості є гора Афон – місце, куди мріють потрапити православні зі всього світу, місце, де дихається вільно. За останнє десятиріччя на Афон почастішали паломницькі поїздки.
Вперше за десятки років незалежності українському духовенству дали офіційний дозвіл брати участь в Літургії на Афонській горі й причащатися. Така знакова подія збіглася в часі з візитом Вселенського патріарха Варфоломія І на 200-річчя з моменту відновлення монастиря Ксенофонт. Делегація від Православної Церкви України, у складі якої був настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці с.Снігурівка о.Іван Борис, також побувала на святкуванні. Власне, цьому і була присвячена паломницька поїздка. Про емоції, що переповнювали після поїздки, враження від побаченого, духовність і цінність людської душі, переосмислення сутності самого себе, та й усього мирського життя, про те, що найбільше вразило – спілкуємося з ним.
Мрія побувати на Афоні зародилася у пастиря відтоді, як став священиком (26 років тому). А коли друзі з Рівненської єпархії запропонували взяти участь в паломницькій поїздці, погодився. За таку благодать вдячний Богу, адже побувати в одному з найсвятіших місць на землі – велика милість…
Довідково
Афон – свята гора, що омивається Егейським морем, територіально входить до складу Греції, Проте має спеціальний статус, оскільки церковна влада належить не афінському патріарху, як на іншій території, а підпорядковується Вселенському патріарху в Константинополі, хоч має адміністративну незалежність і від нього. Керує Афоном орган, до складу якого входять представники кожного з 20 монастирів. Для православних всього світу це одне з головних святих місць, земний уділ Божої Матері, калейдоскоп право-слав’я, багатонаціональна чернеча республіка. Літургія тут звучить грецькою, церковнослов’янською, сербською, румунською, болгарською мовами. У 20 монастирях проживає 2000 людей. Кожен з ченців має свої обов’язки: хтось малює ікони, хтось обслуговує паломників і т.д.
З трепетом о.Іван розповідає, що, зробивши перші кроки на Афон, відразу відчув святість. На території півострова – 20 монастирів, серед яких один – бунтівний. У кожному є ікони, що мироточать, святині, біля яких творяться дива і яким більше 15 століть.
– За час перебування на Афоні ми відвідали 9 монастирів, серед яких Ставронікіта, Івірон, Пантократор, Достойно Є, Андріївський скит, Келія Геронди, Кутлумуш, Ксенофонт, Новий Євсегмент, – пригадує о.Іван. – Є храми більші, менші, є досконалі, є старовинні, де збережена архітектура. Словами важко передати, що творилося у моїй душі під час відвідин цих місць, це потрібно відчути. Вразило все. З трепетом підходили до найбільших святинь світу і приклонялися їм. Молилися за здоров’я своїх рідних, парафіян, молилися за те, чого потребувала наша душа. Монахи – прості та щирі люди, які завжди раді паломникам. Нам також влаштували теплий прийом. Проживали на території монастиря «Кутлумуш». Відвідували нічні служби, що розпочинались о 4 годині ранку, після яких нас запрошували на трапезу. На сніданок – пісні пшоняні зерна, огірок, невеличкий багет, оливки, мед, склянка чаю чи води. Під час трапези один з монахів читав життя святих. Було чимало повчальних зустрічей і знайомств з афонітами (мешканці півострова), після яких переосмислюєш своє життя.
Священик зазначає, що для греків духовність має величезне значення. Цікаво, що там церква не відділена від держави, а на кожному храмі майорить прапор держави й Елладської церкви. На території немає жодних конфесій, юридично лише Православна Церква Греції. Усі священики – держслужбовці. Кошти, що надходять в церковну скарбницю, переходять у державну. Однак, якщо потрібно робити ремонтні роботи, є підрядна організація, що їх виконує.
– У храмах як на Афоні, так і в Салоніках, немає помпезності, вишуканості, блиску, все дихає старовиною, однак в церквах багато людей: від малого – до великого. Греки мають добру традицію – перед тим, як йти на роботу або до школи, обов’язково заходять на молитву. Там століттями складалися хороші християнські традиції, а духовність переважає над матеріальними благами. У них немає агресії, вони щиро раді один одному, гостинні… Ми, українці, хочемо, аби у наших храмах все блистіло, а важливо зовсім інше: щоб люди ходили до церкви.
– Поїздка на святу гору була приурочена святкуванню 200-річчя з часу відновлення монастиря Ксенофонт, – розповідає о.Іван. – І хоч Афон безпосередньо підпорядковується Вселенському патріарху, він вперше за тридцять років прибув сюди. На святкуванні були представники зі всіх 15 церков (окрім російської), що входять до складу Вселенських православних церков. Для нас, українців, це також була велична подія, позаяк під час богослужіння патріарх вперше згадав Православну Церкву України, як канонічну і нам дозволили брати участь у літургії та причащатися. До цього священики могли перебувати тут лише як паломники. А отримати благословення у Вселенського патріарха – Божа благодать, що дається не кожному.
Паломникам з України поталанило поспілкуватися (через перекладача) з монахами і довідатися багато цікавого. Наприклад, на території монастирів є будинки, де монахи приймають затворництво, ізолюють себе від світу і спокус, а цілий рік присвячують лише молитві. Цікавим є і той факт, що монахів хоронять у костницях (своєрідний склеп). Спочатку тіло обмотують полотниною, згодом, коли воно зітліє, кістки перемивають у воді, на черепі підписують ім’я і тримають у костницях.
– Повчальною для нас була зустріч зі старцем, – пригадує співрозмовник. – Це простий, але дуже добрий, щирий, мудрий духовний батько, в якого є чому повчитися. Монах у свої 80 років малює ікони. Як він це робить – було справжньою дивиною для афонітів. Якось вночі вони зазирнули у його келію і побачили немислиму картину: тінь Богородиці, що малює його рукою ікони…
Афон – держава в державі. Щоб потрапити туди, потрібно відкривати візу – діамоні-тіріон (дозвіл). У них є своя канцелярія, сміттєві машини, транспортна служба, пекарня, поліція, декілька продуктових магазинів, сувенірні лавки, де працюють звичайні люди. Паломник розповідає, що на Афоні дуже красиво, все доглянуто і просто. Тут ростуть лимони, гранати, цілі плантації винограду, оливкові дерева, парники, в яких вирощують овочі. Всім опікуються монахи. Також вони мають свій промисел – виготовляють ладан, що божественно пахне, а ще – продають іконки. Ось це і є основне джерело доходу.
Для православних усього світу гора Афон – земний уділ Божої Матері. Півострів є благословенною землею, оскільки його стежками ступала Богородиця, її благословення досі відчувається і невідступно перебуває тут. Це одне з небагатьох місць, яке жінкам заборонено відвідувати. Щоправда, зазначає о.Іван, був випадок, коли декілька допитливих, попри усі заборони, захотіли побувати на Святій Горі. Переодягнувшись у чоловічий одяг, їм все ж таки вдалось туди потрапити. Однак після поїздки вони почали важко хворіти. Це стало повчальним уроком для всіх інших. Бо немає там за чим підглядати і розгадувати таємниці Афону.
– Якщо Богородиця обрала цю гору місцем свого покровительства, значить нічиєї жіночої ноги там немає бути, – наголошує душпастир.
Афоніада – так називається школа для хлопчиків, що діє на території Афону, де навчається понад 100 учнів. Тут дотримуються шкільної програми, однак особливу увагу приділяють вихованню в християнському дусі, навчають людських чеснот і допомагають хлопчикам обрати вірну життєву дорогу. Опікуються школою монахи, які, переважно, і є вчителями. Віддати дитину в афоніаду, за бажанням, може кожна сім’я. Весь навчальний рік вони проживають на Афоні, лише на канікули їдуть додому. Така жертовність, вважає о.Іван, дає свої плоди. Він переконаний, що з учнів афоніади виростають хороші люди, не здатні чинити зло.
З тижневого перебування у Греції паломники 3 дні були в Салоніках та інших містах країни. Там відвідали чимало святинь. У Лангаді митрополит, який один з перших визнав Православну Церкву України, організував для українського духовенства літургію, під час якої співслужили з греками. Це була велика честь.
Салоніки – місто, де прославився Димитрій Солунський. У них є хороша традиція – перед днем, коли вшановують пам’ять цього святого, мощі Димитрія обвозять вулицями міста. На хресну ходу виходять тисячі мешканців містечка, представники парламенту. Колону супроводжують військові, авіація. Так греки показують свою шану і просять ходотайства у святого.
– На Афоні варто побувати хоча б один раз, щоб зрозуміти, що є інше життя, інші люди, інші переживання реальності, – підсумовує о.Іван. – Звідти повертаємося іншими. Свята гора і її історія – це дорогоцінний божий дар, що зобов’язує змінюватися. Доторкнувшись до великої святині, вже не можна жити як раніше. Моя душа прагне знову потрапити туди. Тож навесні разом із однодумцями плануємо чергову паломницьку поїздку.
Олеся МЕЛЬНИЧУК.
