В Артемка батьки за кордоном. Працюють, щоб син в достатку жив, нічого не потребував. Вже й на навчання у виші відкладають, мріють нову квартиру купити. А поки малий на вихованні в дідусів і бабусів. Почергово — то в одних, то в інших. Заробітчани часто посилки передають. Чого тільки в хлопчика немає: і батут, дорогий гаджет, велосипед, усілякі ігри. Він гарно одягнений і ситий вдосталь. Цього разу на 1 вересня, коли ішов до школи, здивували ще одним подарунком. Ні, не солодощами (він до цього звик), а … роликами і всією амуніцією до них. Сидить на лавці, все порозкладав. Спочатку взувся в обновку, одягнув шолом, наколінники. Місцева дітвора обступила, із заздрістю поглядає на друга в повній екіпіровці. Мабуть у кожного промайнула думка: “От мені б таке!”
Встав Артемко, впевнено зробив крок, другий і рухнув додолу. Підбігли хлопчики, підняли. Він сів на лавку. Очевидно добряче вдарився, хоч мав захист. А друзі, з якими проводить час, співчутливо розмірковують. Першим почав Іллюшка:
— От як мені купили велосипед, то тато вчив. Обводив кругом, показував, як розвороти робити. Тиждень ходив слідом за мною, поки я навчився сам їздити.
— Мені старший брат допоміг кататися, — мовив інший хлопчик. Мене теж тато… І пішло, поїхало. Всі похвалилися, що отримували підтримку від батьків.
В Артемчика теж є тато, але поруч зараз немає. А був би, то і його навчив би кататися на роликах… Похнюпився хлопчик, зняв з ніг ролики, лише в амуніції у супроводі друзів почимчикував додому.
Дитина сумує за батьками. Хіба все, що має, може замінити любов, ласку, турботу, увагу найрідніших — мами і тата…
Автор: А.ІВАНОВА.
