Я в тім краю колись жила
І завше жити буду.
Куди б не кинуло життя,
Волинь я не забуду.
Сумна вістка прилетіла до Лановець: 1 грудня відійшла у вічність наша землячка, поетеса, публіцистка, громадсько-політична діячка Софія Олександрівна Буняк. Відзначивши у вересні цього року поважну ювілейну дату, Софія Буняк ділилася задумами про нову книгу, працювала над спогадами. На жаль, не судилося збутися цим планам…
Народилася С.О.Буняк 30.09.1930 р. у с. Грибова, у патріотичній родині. Після закінчення Лановецької СШ у 1949 р. вступила до Львівського педагогічного інституту на історико-філологічний факультет. Наприкінці першого курсу була заарештована органами НКВС, засуджена ОСО на десять років заслання. Покарання відбувала у Новосибірській області Росії. Після смерті Сталіна була звільнена і повернулася в Ланівці. Однак тавро «ворога народу» не дало змоги продовжити навчання в інституті чи влаштуватися на роботу. Через рік їй запропонував допомогу товариш по засланню — москвич, який саме теж був звільнений. Вони одружилися, і Софія Буняк у 1954-му стала москвичкою. Закінчила фельдшерське училище, працювала медсестрою, лаборанткою у медінституті. Наперекір труднощам закінчила і педагогічний інститут, працювала перекладачем зі слов’янських мов у НДІ проблем вищої школи, була упорядницею збірника матеріалів за зарубіжними відрядженнями вчених з питань вищої школи. І постійно була у вирі мистецького, культурного життя Москви, відвідуючи театри, музеї, виставки.
У непростому московському житті гуртувалися, тяглися один до одного українці, прагнули самоорганізуватися, незважаючи на підозри, спротив влади. Софія Буняк — серед організаторів українського товариства «Славутич» у 80-х роках, яке проводило цікаві зустрічі з участю науковців, письменників, артистів не тільки з України, а й представниками різних народів тодішнього Союзу. Але її душа завжди прагнула чути й дізнаватися про все, чим живе її рідне село, волинський край. І, як та чаєчка, що тужить-кигиче, виливала свою тугу, почуття в поетичні рядки. Коли ж помер батько, а мати почала хворіти, Софія приїжджає до неї, щоб підтримати. Час перебування на Лановеччині використовує для зустрічей з людьми, поринає у вир суспільного руху в період відновлення незалежності України. Діяльність Народного Руху України, формування суспільного спротиву, дослідження історії, підготовка матеріалів для друку в газетах району — тодішній («Будівник комунізму») і новоствореній («Сіяч»). З 1993 року по 2002-й С.О.Буняк живе в Ланівцях. Вона — референт-помічник народного депутата України Михайла Ратушного. І це час її активного творчого життя: виходять книги поезій «Чаєчка», «Зірки на долонях», розповідь про повстанського поета Левка «Світло погаслої зірки», «Одіссея про Ольгу Горошко»; разом із членами Клубу творчої інтелігенції А.Бобюком, В.Дячуком, І.Лобунем, В.Довгалюком зініціювали випуск літературно-мистецького альманаху «Лан», який присвячений 10-ій річниці незалежності України (вона — редактор-упорядник). Діяльність Софії Буняк була відзначена медаллю «10 років незалежності України».
Подальший московський період життя Софії Буняк був непростим. Після втрати батьків пережила передчасну смерть сина. Шукала заспокоєння у діяльності товариства «Славутич», разом із друзями організовувала різні заходи, творила поезії. У 2014 році виходить російською мовою збірка «Чаєчка», друкує матеріали у збірниках, газетах. Стає членом спілки письменників Росії, почесним членом НСПУ. Чергова збірка поезій — «Під рідним небом». Її творчість відображена у 2-ому випуску альманаху «Лан».
… У цей непростий для всього світу час, коли йде боротьба зі загрозою коронавірусу, і в «червонозоряній» столиці важко виживати людині старшого віку, творчій та ще в жахливих побутових умовах. Як повідомив М. Ратушний, голова Української всесвітньої координаційної ради (УВКР), у «комуналці» С.О.Буняк неможливо було нормально жити, але попри все вона працювала над новою книгою, час-то відвідувала бібліотеки, підтримувала тісні зв’язки з членами українського земляцтва. Вже передбачалося переселення в новішу квартиру, та не судилось… Це була прекрасна людина, вона — в числі творців української діаспори.
До імені твого молюсь.
Візьму його собі в дорогу.
Йому в недолі поклонюсь,
Чиюсь забувши засторогу. («Україні»)
На початку цього року Софія Олександрівна передала багатьом своїм друзям-письменникам свіже видання — «У калейдоскопі долі». Книгу отримало і багато ланівчан. Це спогади авторки про московське життя, діяльність українського земляцтва і вражаюча розповідь про письменника-аматора із Кременеччини Сергія Даушкова. І постає в ній «привабливий образ тендітної та водночас сильної жінки, якій судилося все життя складати іспит на вірність собі та краєві».
Із глибоким сумом сприймаємо втрату гідної людини, патріотки, талановитої поетеси, дослідниці історії національно-визвольного руху й висловлюємо щире співчуття внукові, невістці та всім рідним в Україні та поза її межами.
Просвітяни Лановеччини, друзі, знайомі, однодумці.
