Ще до карантину кожного вечора прогулювалася центром. Крок за кроком долаю відстань, навколо все розглядаючи. Зустрічаю знайомого чоловіка. А він — ніякий, хитається то в один бік, то в інший. Навіть не привітався. Глянула на нього і стало сумно:
— Що з людини робить “зелений змій”? Деградувався. А мав, підкреслюю, мав чудову сім’ю, хорошу посаду, усі поважали.
Подумала:
— Як же дружині, дочці, зятю, внукам щоразу бачити п’яну рідну людину? Які біль і розпач приносить він у хату…
***
Не встигла пройти декілька метрів вперед, як зустрічаю молодих людей. На превеликий жаль, він в інвалідному візку. Вона щось розповідає, сміються, такі радісні та щасливі. Очевидно, поспішали на автобусну зупинку. Раніше їх ніколи не бачила. Я ще довго озиралася, а в голові роїлися думки:
— От вам два способи життя: у першому випадку — молодий порівняно чоловік, здоровий (хоч алкозалежність теж хвороба) губить своє життя у чарці, інший — з обмеженими можливостями — бореться, скільки сил вистачає, і радіє кожній миті.
Автор: А.РОМАНОВА.
