Оксана Солтис — одна з тих українських жінок, чий життєвий шлях залишиться в історії нашої країни і живлять наступні покоління своєю непідробністю, щирістю, працьовитістю і любов’ю. Про них хочеться не тільки писати, а й бачити їх щасливими, радісними, здоровими.
Ця жінка була доброю невісткою (сама родом із Щаснівки, що на Хмельниччині), вона відповідальна мама своїм дочкам — Людмилі та Галині, любима бабуся трьом онукам — Ромчику, Сашкові та Вікусі. Дітки ростуть слухняними, добрими, чуйними. Оксана, яка співає в хорі, часто бере їх з собою до церкви. Майже 10 років тому трагічно загинув її чоловік Петро, який працював бригадиром тракторної бригади, був добрим господарем, турботливим і люблячим сім’янином та сином. Жінка і машину водить, і трактором уміє керувати, і з будь-якою роботою по господарству справляється.
Оксана також дуже дбайлива дочка. Її мамі 95 років, вона проживає у Щаснівці з сином, але часто гостює і в дочки в Москалівці, тішиться правнуками. Нещодавно, коли була в себе вдома, у неї стався інсульт. Шансів на життя у такому поважному віці у неї, казали, було мало. Їхня місцева медичка від безпорадності розводила руки (чи встигнуть до реанімації, ризик з віком пов’язаний, щоб не зробити ще гірше…) Наче й безвихідь. Але Оксана не розгубилася, покликала на допомогу нашу москалівську фельдшерку Олю Віннічук. Це безвідмовна, надзвичайно відповідальна, розумна і чуйна людина, вірна своєму професійному обов’язку і пристосована до будь-яких умов та ситуацій. Вона зробила всі необхідні медичні дії і бабця одужала. Проте зовсім недавно з нею сталася ще одна біда, що прикувала стареньку до ліжка. Сьогодні вона знову в дочки, тут її доглядають, турбуються про стареньку, та й правнучата-школярі не оминають нагоди навідатись до бабці в кімнату.
Кажуть, стареньких не тільки медикаменти лікують, а й опіка, добре слово, любов і повага рідних. Ці еко-ліки не купиш в аптеці, вони не потребують рецепту, але надзвичайно помічні.
Я знаю, що Оксана подумає і скаже: — так би вчинила кожна дочка, бо і її дівчата також добрі та співчутливі. Але ні, не кожна. Є такі діти, які не усвідомлюють, що й самі колись зістаряться та потребуватимуть уваги і допомоги. А життя — це бумеранг.
Олена ПРИЙМАК, с.Москалівка.
