Наші дороги зі Світланою Іванівною перетнулися більше трьох десятків літ тому. Пам’ятаю ту першу зустріч, як сьогодні. Разом із своїми знайомими нашу сім’ю запросили на гостину до Процюків, на новоріччя. Перше, що справило незабутнє враження, – добродушність, привітність молодої господині, щедро накритий святковий стіл. Проживали вони тоді зі старшою донечкою ще у “времянці”.
Світлана з Євгеном розпочали спорудження будинку і згодом у новій світлиці справили новосілля. Отоді молоде подружжя подумало про поповнення сім’ї – народили ще одну донечку, Іринку.
Ми бачилися з героїнею цієї розповіді час від часу. І коли б не зустрілися, мова одна – про дітей. Пишається ними матуся. Старша здобула дві освіти – нині викладає в Лановецькому училищі. Вийшла заміж, живе окремо. Старший син Наталі Юра вже надав їй статус бабусі, а Світлана Іванівна у свої 57-м стала прабабусею. Ірина, закінчивши Чернівецький держуніверситет, працює юристом у Козівському районі. З чоловіком виховують синів Степанка і Микитку.
– Вже їх не дочекався мій Женька, – із сумом згадує Світлана Іванівна, – Іринка тоді ще вчилася в Чернівцях. У парі ми прожили 34 роки – старалися дочок вивчити, допомогли старшій житло придбати і своє обійстя до ладу довели.
…Велике задоволення Світлані Іванівні приносить її улюблена робота. По закінченню Харківського торговельно-економічного університету (відділ “Оптика”) спочатку направили у Тернопіль, де ази своєї справи переймала від досвідченого фахівця Миколи Гетманюка, який першим у післявоєнні роки відновив “Оптику” в обласному центрі. Потім управління “Медтехніки” перевело молодого спеціаліста у Ланівці, за місцем проживання, де вже майже сорок років надає послуги потребуючим. Клієнтів у неї вистачає, бо нині рідко зустрінеш людей із здоровим зором. Одні приходять з рецептом від лікаря, щоб придбати окуляри, але здебільшого сама обирає лінзи, оправи, а при необхідності замовляє у спеціалізованому магазині в Тернополі. Всім старається догодити. Переймається за пенсіонерів, бо окуляри нині не з дешевих, от переробляє, бере запчастини із принесених ними старих. Світлана Іванівна володіє також даром полегшувати стан здоров’я, має ліцензію на право займатися діяльністю із забезпечення фізичного комфорту, лікує біотоками. Одне слово, займається мануальною терапією. Прекрасно масажує болючі місця, застосовує народну медицину. Вона, як і її мама, допомогла багатьом людям. Певною методикою знахарства володіє і молодша дочка. Це у них – по спадковості.
…Літа мов бистрі коні промчали. Світлані Іванівні й самій не віриться, що шостий десяток минув. А вона, як завжди, весела, усміхнена, енергійна.
Життя прожити – не поле перейти, – гласить народна мудрість. Так, різного довелося зазнати, пережити цій дивовижній жінці. Але вона ніколи не здавалася, оптиміст і це, мабуть, додає їй сил. Після втрати чоловіка не опустила рук, все робила сама, утримує немалу господарку, дітям допомагає. Більше року тому пов’язала долю із таким же вдівцем. З Володимиром разом хазяйнують, та врешті є до кого слово промовити. Ніколи не цурається і чоловікової родини.
– Його внуки – це і мої теж, – розповідає жінка. – Володя з любов’ю ставиться і до моїх. Тепер у нас на двох їх аж шестеро. А сьома – правнучка Веронічка, якій уже п’ять рочків.
Зайшовши в “Оптику”, я випадково стала свідком, як Світлана Іванівна розглядала дитячі речі.
– Не знаю, чи сподобаються дівчаткам (Володиним внучкам), а так хочу всім догодити.
Моя розповідь про цю чудову дружину, бабусю, прабабусю, просто жінку була б не повною, якби не згадати про її захоплення вишивкою бісером, квітами, вазонами. Одне слово, у них в обійсті завжди порядок. А ще Світлана Іванівна має пристрасть до кулінарії. Випечені нею торти, бісквіти, сирники, рулети, пироги тощо мають бездоганний смак. Любить ними пригостити не лише рідних, а просто знайомих.
У переддень 8 березня щиро вітаю Світлану Іванівну зі святом весни, краси і пробудження природи. Хай кожен прожитий день несе Вам, Вашій родині радість і удачу.
Автор: А.ДІДЕНКО.
