Він любив життя і людей, дорожив дружбою, любив свою роботу. Це був добрий, щирий, комунікабельний чоловік, мандрівник, патріот і волонтер. Уся журналістська спільнота краю знала дизайнера і верстальника, фотографа і журналіста, ланівчанина Олександра Гуцалова. 14 грудня його серце зупинилося.
Сашко був частинкою нашої редакційної родини, як син колеги — журналістки Лариси Федорівни. А свою кар’єру дизайнера і верстальника розпочав саме з “Голосу Лановеччини”. Неодноразово верстав районку, працюючи на той час в збаразькій газеті “Народне слово”, тернопільській “Наш день”. Дотичним був і до газет “Четверта влада”, “Галицько-волинські відомості”, “Цвіт вишиванки”, “Дія добровольців”, “Чим Хата Багата”, і навіть для працівників агросектору Казахстану “Агродом” та “Аграрій Казахстана”.
Довший час співпрацював з Тернопільською обласною спілкою журналістів, був членом НСЖУ (2012).
Зверстав десять книг: “Не стихає Чорнобильський біль”, “Тарас Шевченко у пам’яті поколінь”, “Один день довжиною в 30 років”, “Рідний край: історія та сучасність”, “Державні нагороди України”, “Інформаційний простір Тернопілля”, “Тернопільський енциклопедичний словник”, “Кременецьке медичне училище імені Арсена Річинського”, “Кременецький лісотехнічний коледж”, “Агрон 10 років”.
Відзначений багатьма грамотами, дипломами, подяками. Лауреат Всеукраїнської премії ім. Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2015), Тернопільської обласної премії ім. Ярослава Стецька (2015).
Сашко постійно був з нами на зв’язку. Проживаючи у Тернополі, часто телефонував, розпитував про зміни в Ланівцях, про наше газетярське виживання. Вболівав за газету, яку вважав рідною. Цього року цікавився ситуацією із захворюваністю на ковід, застерігав нас бути обережними, просив “тримати в полі зору” батька, переживав за маму, яка була на чужині.
Тридцятип’ятирічний Сашко мав мрії, ділився планами на майбутнє, іноді просив у нас допомоги у деяких робочих моментах. Життя у нього не було пустим та одноманітним. Але обірвалося, наче спалах фотокамери. Останній кадр його життєвої стрічки завмер у понеділок посеред ночі, 14 грудня.
Щиро сумуємо разом із нашою Ларисою Федорівною, яка втратила молодшого сина, розділяємо горе зі всією родиною Гуцалових. Хай Господь дає вам сили і здоров’я прийняти цю непоправну втрату, як Його волю.
Царство небесне Олександрові. Нехай з Богом спочиває.
Із сумом — редакційна родина “Голосу Лановеччини”.
