Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності,процвітає моральне невігластво чоловіка
(Л. Костенко)
У час рівноправ’я, періоду, коли жінки посіли чільне місце в суспільстві – в бізнесі, у владі та в інших впливових галузях – про таке поняття, як насильство та маргіналізація жінок говорити, здавалося б, не варто, але… За словами начальника сектору превенції Лановецького ВП Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області Віталія Котульського станом на 1 вересня поточного року складено 144 адміністративні протоколи за вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства. Багато це чи мало – питання риторичне. Однак, 198 осіб перебувають сьогодні на обліку за вчинення насильства, з них 183 особи – чоловічої статі та 15 жінок. З 1 червня працівники поліції виносять термінові заборонні приписи на кривдників.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство не обмежується сімейним статусом подружжя, адже це фізичні, психологічні та інші дії проти осіб, які проживають спільно – це мама, батько, брат, сестра, донька, син і т.д. Чому заговорили відразу за домашнє насильство? Та тому, що все починається з сім’ї. Український шоумен Кузьма Скрябін колись говорив: «Знаєш, у чому сила жінки? Проплакавши годинами в подушку, вона знайде в собі силу висушити сльози, навести красу і вийде зі сліпучою посмішкою, ніби вона найщасливіша у світі, навіть якщо наполовину мертва…» Тож, давайте розбиратися, чому жінки стають жертвами насильства і що таке маргіналізація жінок.
Шкода, що в жінках так швидко вмирає Ассоль
(Л.Костенко)
Циклічна проблема покликана з історії, традиції гендерного виховання – саме так ми можемо говорити про насилля. Однак, ми не можемо сказати, що роль жінки зводилася до другорядної, адже як говорить українське прислів’я: «Чоловік – голова, а жінка – шия». На противагу цьому згадаймо відразу інші поговірки: «Не бита жінка, що коса не клепана»; «Жінка бита, бо хата не мита»; «Б’є, отже любить» та інші. І це все вагома частина словесного побуту та культурної норми, яку сповідують і чоловіки, і жінки. Вони, на жаль, призводять до тихої мовчазної трагедії, розпачу, болю, сліз, зневаги, зневіри…
Директор Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Світлана Юзюк трактує так:
– Незважаючи на те, що ми живемо в XXI столітті, зміну акцентуації суспільства на роль жінки, вона була і залишається об’єктом насильства. Питання в тому, що жінки дуже часто не усвідомлюють факту насилля над собою. Особливо, коли мова йде про психологічне та економічне. Адже, «ти дурна», «ти безголова», «ти криворука» і т. д. – елементи психологічного насильства, обмеження в доступі до тих чи інших послуг та потреб, на які потрібно фінанси – ознаки економічного. В контексті спілкування у будь-якій чоловічій компанії відношення до жінки зверхнє – «ви не вмієте це робити», «до вас не доходить», «ви не для того створені». А це, на хвилиночку, ознаки психологічного насилля, що порушують самооцінку. Однак нам, жінкам, ніколи навіть в голову не приходило, що можна прийти в суд з позовом за такі образи. Що люди скажуть, адже з такими нормами ми жили і живемо??? Суспільство – як чоловіки, так і жінки – не усвідомлюють своєї значимості, як статі. Ми справно виконуємо ролі дітей, подружжя, батьків, однак забуваємо, що чоловік, то чоловік, а жінка то жінка.
Бог наділив жінку надзвичайною мужністю і силою – адже вона має дар народжувати. Тому, природою закладено – жінки є більш вольовими, стійкими та мужніми. Однак, чому саме вони і стають жертвами насильства? Це дуже просто. Все походить із традицій гендерного виховання, де батько прихильніший до сина, а мама разом із донькою мають по дому та господарству в рази більше обов’язків, аніж чоловіки. Ні для кого не буде новиною те, що саме із раннього віку в дівчаток закладають норми їх майбутнього – ти маєш бути справною господинею, хорошою мамою, відмінною дружиною, а ще працювати, бути успішною, скромною. Однак, часто не беруться до уваги питання виховання в дівчаток почуття самоповаги, рівноправності. Тож, у майбутньому, отримуємо універсального солдата – нікому і нічому не перечити, робити та виконувати свої обов’язки, обмежувати коло своїх потреб і т.д.
Акцентуація уваги на питаннях насильства за ознакою статі з року в рік набуває нових обертів. Раз у раз читаємо чи дивимося по телебаченню новини, де чоловік/співмешканець/молодий чоловік облив кислотою, зарізав, задушив, побив чи утримував у нелюдських умовах дружину/співмешканку/дівчину. Таким чином, зауважують психологи, чоловіки самостверджуються і демонструють своє верховенство над особами прекрасної статі, які висловили своє «Ні» усталеним нормам. А що ж жінки? Вони дуже часто обирають життя поза суспільством, тобто відбувається процес маргіналізації жінок.
Жінка – як музика, її можна любити навіть не дуже розуміючи!
(Л.Костенко)
Що буде, якщо по краплині вода капатиме на будь-яку основу? Вона рано чи пізно порветься. Так само і з терпінням жінки – рік за роком, перебуваючи в атмосфері постійного приниження, фізичного, сексуального чи економічного насилля, доля жінки визначається не багатьма напрямками: вона знаходить в собі цю природну силу та моральну стійкість і йде від тирана; вона звикає і робить таку поведінку нормою не лише для себе, а й для своїх дітей, які в майбутньому створять такі самі сім’ї; жінка втомлюється і шукає ту зону, де не має відповідальності, обов’язків. І ось саме останній варіант і є прикладом маргіналізації жінок, які шукають собі ту групу людей, які здатні зрозуміти – безхатьки, люди, залежні від алкоголю чи наркотиків, роми і т.д. Маргінал – це особа, яка стоїть над прірвою чогось – це людина поза суспільством. Такі особи гуртуються, їм притаманні такі якості як прийняття короткочасних рішень (пішли і зробимо щось, нам все одно нічого за це не буде), демотивація та нігілізм (жодних цілей, норм та правил). І що головне, такі групи людей зазвичай не несуть жодної відповідальності. Так, за словами майора поліції Віталія Котульського, на території нашого району є такі жінки, але працівники поліції у своїй роботі керуються Законами, перед якими усі рівні.
Світлана Юзюк вважає, що маргіналізація жінок ще не набула широкого поширення у нашому районі, а щодо причин, то виділяє сучасні виклики життя. Однак, в ході розмови зясувалося, що дуже часто родина та близькі стають чи не першопричиною маргіналізації. Адже, «усі терплять і ти мусиш», «всі так живуть, а ти думаєш що особлива» – такі аргументи доводиться слухати на своє невдоволення тим, як живеш і прагненням змін. І що ж тоді – невже дійсно, я як всі, невже справді нічого не вийде… Тоді починаються пошуки того середовища, де зрозуміють, підтримають і скажуть: «Ні, ти краща, та що вони взагалі знають. Давай краще вип’ємо/ покуримо… чи ще щось того плану». У вітчизняній соціології набув поширення розгляд маргінальності в контексті розвитку суспільних відносин. Суспільство стає байдужим, зверхнім, егоїстичним. Ми не критикуємо, не звинувачуємо, а констатуємо.
Прикро, але окрім Центру соцслужб у нас і звернутися не має куди. На території області не створено жодного профільного закладу (найближчий на Хмельниччині), де надали б психологічну допомогу, реабілітацію. А з кожним роком проблема розростається в більших масштабах.
“Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли закохана. Так що бажано стабільно підтримувати в ній цей стан.” (Л. Костенко). Інакше…ну ви все вже прочитали!
Автор: Сніжана КРЕЩУК.
