Є категорія подружніх пар, які після одруження — найзапекліші вороги: то майно не можуть поділити, то статки. Роками судяться, сваряться, ненавидять один одного. Ще гірше, коли маніпулюють дітьми — не пускають батьків у сім’ю, не дозволяють бачитися, приймати подарунки. А є такі сім’ї, які після розірвання шлюбу залишаються друзями, беруть участь у виховання дітей, спілкуються. Про таких хочу розповісти.
Наталя з Іваном одружилися через місяць після знайомства. Молодята вирішили жити самостійно. Наталі у спадок від бабусі дістався дім. Тільки потребував ремонту, бо старенька уже не могла з цим справитися. Заповіла житло внучці, а невдовзі померла.
Ініціативу у свої руки взяла Марія — мати Івана. Побілила стіни, нові шпалери поклеїла. Облаштували хату. Навіть нову огорожу поставили.
Як виявилося Наталя не була привчена до праці, а тим паче — до сімейних обов’язків. Понад усе — любила довго спати і смачно поїсти. Та і на себе часу не жалкувала. Годинами висиджувала у салонах краси: зачіска, макіяж, манікюр, ввечері — фітнес.
Іван — сільський хлопець, а тому до роботи йому не звикати.
Любив побалувати кохану кавою в ліжку, різними смаколиками. Тоді йшов на роботу. Він тепер одружений, має утримувати сім’ю. Наталя не працювала. Часу їй не вистачало (хоч тратила тільки на себе). Прийде чоловік на обід, а дружина ще спить, прийде з роботи — кохана на фітнесі. Засукає рукава і на кухню. Біля мами навчився готувати: борщ — не відірвешся, смажена картопля — пальчики оближеш.
Наталя смакує, чоловіка цілує:
— Ти у мене найкращий.
Ще більше клопотів додалося, коли Володя народився. Грудьми годувати не стала, бо фігура збавиться, погладшає. Перевели малятко на штучне харчування. Заплаче синочок вночі, Іван зривається, заколише, чи суміш приготує. Допомагав молодим справлятися по господарству і батько Наталі. У них в сім’ї прийнято, що всі обов’язки лежать на чоловікові. Таке правило засвоїла і Наталя.
Молода сім’я жила у достатку, зі всіх сторін підтримка. Часто в село до Іванових батьків приїжджали. Мати бігає, клопочеться, що в сумки покласти.
— Ось вам курочка, яйця, молоко, сир, сметана. А ще піду картопельки вкопаю, бурячка, моркву вирву. В місті все ж купити треба…
Наталя ніколи не звертала увагу в що одягнений чоловік, головне — вона завжди в ажурі. Одного разу запросив їх на весілля друг Івана. Забігли на хвильку до Марії онука лишили. Мати глянула, а в сина сорочка не попрасована, у штанах — лиштва обірвалася. Взялася приводити одяг в належний стан. А в самої серце крається: чому ж така неувага з боку невістки до сина? Але завжди мовчала, не докоряла, все в собі тримала. Та в кінці-кінців шлюб затріщав по швах, як Іванова сорочка.
Безболісним був розрив. Марії не було шкода, що стільки допомагали, підтримували. Тільки довбало в голові: що бракувало невістці? Мабуть надмірна увага.
Наталя вийшла заміж вдруге, за хлопця, ще холостяка. Іван взяв за дружину розлучену Тамару з донькою. Народилася ще спільна Світланка. Сім’ї спілкуються. Володя — частий гість у батька, він допомагає синові всім необхідним. З Мартою (Тамариною) в одному класі навчаються. Розумниця і маленька Світланка. З гаджетом (комп’ютером) «на ти». І про політику з нею можна поговорити. Тямуща. А лишень шестикласниця.
Не таять сім’ї злоби. Що ж поробиш? Не склалося на початку спільне життя, зате зараз кожному добре.
Автор: А.ДІДЕНКО.
