Люда “вискочила” заміж відразу після закінчення школи. Сусідський Максим уже відслужив в армії, тож з весіллям не тягнули. Плани про навчання у виші лопнули, як мильна бульбашка. Людмила завагітніла і готувалася до іншого іспиту. І здала на “відмінно”. Жили в Максима, бо в нього лише мати. Народився первісток, Павлом назвали. Щаслива родина. Та тривало це щастя лише п’ять років. Максим їздив на заробітки — там і зустрів іншу жінку.
Люда з сином перейшла жити до своїх батьків. Допомагала і на городах, і живність вирощувати. Постійну роботу в селі годі знайти, та й освіти ніякої не мала. Тож обходилися коштами від реалізації того, що вигодували чи зібрали на городі.
Ось уже Павлика до школи випровадили. Якось на сімейній раді мова зайшла про дівчат, котрі за кордон виїхали працювали. Мовляв, і Наталя, й Олеся гроші висилають, батьки до ладу обійстя довели, он і бруківка на подвір’ї, й огорожа. І машини покупляли…
— Мамо, може й мені спробувати? — висловила свою думку дочка. — Ненадовго. А ви Павлика доглянете.
На цьому поставили крапку. Хочеш — їдь, може і долю свою там зустрінеш.
Хлопчик якраз закінчив перший клас. Подалася Люда в чужу країну. Подруги допомогли знайти роботу. Якось помаленьку звикала до нового життя. Часто телефонувала додому, за сином сумувала.
Пішли перші грошові перекази. Заробляла непогано, попала до хороших сеньйорів. Старалася, бо ж син росте: треба і на навчання, і на інші витрати. Минав рік за роком. Ну, ще трішки, ще.
А Пашка (так називали його однолітки) швидко “у пір’я вбрався”. Мати гроші висилає, а він що захоче — те має. Завжди при “баблі”, тож і друзі навколо крутяться. Вечірки, дискотеки… Одне слово, “відривався” на повну. Дід з бабою вже не можуть онукові раду ради. Він їх і не слухав.
— А ви мені не указ, в мене мама є, — відповідав.
Якось з горем-бідою випустили зі школи. Оціночки слабенькі. Але і тут мамині гроші знадобилися. Вступив на платне навчання. Та довго там не протримався. Систематичні пропуски занять, провали на іспитах стали причиною виключення його зі списків студентів. І знову “вольная”. Ресторани, запах спиртного і тютюну.
Якось на дискотеці зустрів свою землячку, приїхала до подруг на вихідні. Він ще раніше кинув око на цю вродливу дівчину. Повернувся в село, де за Людині кошти виросла нова двоповерхова світлиця.
Буде синові — думала. Зустрічі з Каріною пішли на користь Павлові. Він змінився в кращий бік, став врівноваженішим, спокійнішим. А вже згодом Люда у слухавці почула:
— Мамо, буду одружуватися.
Зраділа, бо знала майбутню невістку — красива і роботяща. Вибір сина одобрила. Справили гучне весілля. Каріна, мов сонце, засяяла у сім’ї Зайченків. А поміч яка старшим. Рухлива, метка, все в руках горить. Народила двоє діток. Та де Павлові всидіти на місці, він звик до розгульного способу життя. Знову взявся за старе…
Терпіти Каріна не стала. Шлюб затріщав по швах. Павло не переймався, подався шукати нові пригоди. Одружився вдруге, а на дітей начхати. Допомагала Люда — часто і посилки, і гроші передавала, бо любила онуків.
…Одне за одним покинули цей світ батьки — “допоміг” онук. Опустіла хата, все навколо бур’яном поросло. Коли Людмила приїхала в село, отетеріла: — Боже, як занепало обійстя. А я ж стільки грошенят в цю споруду “вгрохала”. Повертатися з Італії поки не планувала, там зустріла чоловіка до душі і серця, разом жили.
Покликала свою невістку з онуками:
— Оце, діти, ваша хата. Я дарую, живіть щасливо, — благословила.
Оформили в нотаріуса відповідні документи і жінка повернулася в Рим, де робота, коханий чоловік. Каріна, засукавши рукави, взялася до роботи — разом з дітьми розчистили хащі, квіти посадили, город обробили. Не двір, а казка. Хто йде, зупиниться і любується красою.
І Каріна вийшла заміж, діти виросли. Обидві жінки щасливі — одна там, на чужині, інша — в українському селі, в будинку, який заповіла свекруха.
А Павло хто зна де вештається. Бо ріс і виховувався без батьків. Ласку, доброту, любов грошима не заміниш. Не йому одному випало сирітство при живих батьках…
Автор: Анастасія ДІДЕНКО.
