У 2001 році при здійсненні моніторингу фітосанітарного стану території України західний кукурудзяний жук (ЗКЖ) був виявлений поблизу західних кордонів країни. В Тернопільській області відмічено початок заселення у 2008 році. Шкідник досить швидко мігрував на нові території, збільшення посівних площ під кукурудзу сприяють наростанню його чисельності.
Шкодять як жуки, так і личинки. Розвивається шкідник в одному поколінні. Вихід жуків з ґрунту співпадає з початком цвітіння кукурудзи, на котрій імаго пошкоджує волоть, стовпчики жіночих суцвіть, що спричиняє зменшення зерен в качані. Особливо небезпечні личинки, котрі живляться коренями кукурудзи, пошкоджені рослини жовтіють, відстають у рості, в’януть, під час сильних вітрів вилягають – унеможливлює механізоване збирання врожаю. Недобір урожаю коливається від 35 до 100%.
Першими на посівах кукурудзи з’являються самці, згодом самки, масовий вихід імаго припадає на кінець липня – початок серпня. В пошуках їжі жуки здатні долати 1200 метрів проти вітру. Із сильним попутним вітром дальність польоту становить 20 км за годину і більше. Яйцекладка триває до кінця серпня. Зимує шкідник у стадії яйця, котре має високу морозостійкість, витримуючи температуру до мінус 10ºС.
Жуки та личинки є переносниками різних збудників захворювань кукурудзи. Ефективним агротехнічним заходом проти ЗКЖ є сівозміна зерновими, вирощування багаторічних трав, оранка, хімічний обробіток, біологічні заходи. На полях, де виявлено шкідника, заборонено висівати кукурудзу протягом трьох років, оскільки частина відкладених яєць може зберігатись на значній глибині і відроджуватись наступного року. Проти личинок застосовують протруйники, а також ґрунтові інсектициди.
Автор: А.МАТВЕЙКО,
державний фітосанітарний інспектор.
