Леся зустріла свою долю, навчаючись на останніх курсах вишу. Коли проходила практику, познайомилася з інженером підприємства, котрий з дипломом фахівця того ж університету, перший рік уже тут трудився. Сам міський, з інтелігентної сім’ї, одинак. Романтичні побачення переросли у палке кохання. Для сільської дівчини надмірна увага, відвідування кінотеатрів, ресторанів тощо були захоплюючі та зворушливі.
Після кількох місяців зустрічей Роман запропонував Лесі руку і серце. Вона відповіла “так”. Батьків уже поставили перед фактом. Не поскупилися Петренки на пишне весілля. Гості були в основному з їхнього боку і Романові друзі. Від нареченої приїхали батьки.
Поселилися молодята в батьків Романа, у двокімнатній квартирі, одну з яких займали вони. Леся звикала до нового міського життя. Там всім правила мама:
— Синочок, синуля, — все лунало з її вуст.
Сподобалася свекрусі й невістка. Мила, лагідна, покірна. Особливий талант мала до кулінарії. Часто балувала домашніх смачними тортами, різними випічками. Одне, що нервувало Лесю, майже щоденне самовільне “вторгнення” у їхню кімнату. В шафі Тамара Степанівна брала свої речі. Невже не можна перенести їх до себе? Але своє невдоволення не показувала.
Леся народила сина і дочку. Минали роки, так і жили в тісноті. Вже й сина одружили, він винайняв житло окремо. Згодом тішилися онучкою.
І раптом щось пішло не так. Роман став якийсь роздратований, десь зникав. Уже згодом стало відомо, що зачастив до сусідки з іншого під’їзду. Вона була першою любов’ю, і коли її залишив чоловік, Роман поспішив згадати молоді роки. Перебрався до Ірини. А Лесі лишалося подати на розлучення, бо по-іншому не могла. Хотілося швидко покинути цей будинок. За допомогою рідних, знайомих з дочкою поселилася у так званій “гостинці”. З Романом тепер бачилися рідко, з дочкою зустрічався у домовленому місці. У нього ж нова сім’я, виховує ще й чужого сина.
Тріщина життя Лесі перетворилася на рану. В Марти виявили рідкісну хворобу, потрібне дороговартісне лікування. Направду, тут уже “скидалися” всі. Це не завадило дівчині стати дружиною і матір’ю. Її обранець з розумінням поставився до захворювання Марти, бо дуже її кохав. Займався і доглядом за донечкою.
Леся, щоб не тіснити дітей, вирішила залишити їм житло, а сама перебралася у приміське село. На роботу добиралася у переповнених маршрутках. До пізньої ночі затримувалася, бо ще підробляла. Майже усе віддавала дочці на лікування, а сама — як виходило. На вихідні забирала онучку в село, там простір, є де побігати, з’їсти свіжі фрукти, овочі. До пуття довела дім, що винаймала. Ще й хтось підкинув двох кішок, яких прихистила, і ще собаку, який тепер уже був охоронцем обійстя.
І знову в двері постукала біда — захворів на онкологію син. Дружина не стала опікуватися хворим чоловіком — залишила його.
А в Романа теж не склалося життя з Іриною. Вона знайшла собі іншого. На той час уже відійшов у засвіти батько і він знову перебрався до матері, забрали хворого сина. Леся теж його часто навідувала, допомагала коштами. Тепер треба добре “мотатися” — і до себе в село, і в сім’ю до дочки, і до сина. Не знає, де стільки сил бралося. П’ять років боролися з недугою Назара. Та у 35-літньому віці він покинув цей світ. Не витримало серце і літньої свекрухи. Тепер Роман залишився один. Під час останньої зустрічі з Лесею запропонував повернутися назад. Вона пробачила все, бо ж і горе в них одне.
Тепер вони разом. Їх можна побачити і в місті на прогулянці, і на ринку, часто навідуються до місця вічного спочинку Назара. Відлік нового витка уже немолодого життя.
Анастасія ДІДЕНКО.
