Марія виросла у дитбудинку. Після смерті матері, їх, троє малюків, віддали саме туди. Батька за аморальний спосіб життя позбавили права на виховання, згодом він кудись зник із села, не згадуючи про своїх кровинок.
Дівчина закінчила школу-інтернат. Куди ж їй, сиротині, податися? Треба на кусень хліба заробити. Запросила до себе далека родичка, оформила на курси продавців, після закінчення яких Марія влаштувалася на роботу. Спочатку торгувала хлібом, пізніше в продуктовому магазині. Сподобалася місцевим новенька. Завжди така охайна, усміхнена. Одного разу в сільмаг завітав хлопець з сусіднього населеного пункту. Припала йому до душі дівчина. Через півроку одружилися. А там і донечка Вірочка народилася. Але Андрій виявився вовком в овечій шкірі — почав пиячити, руки “розпускати”. Не хотіла терпіти наруги, знущань (це їй було відомо з раннього дитинства) і подала на розлучення.
І так Марія з трирічною донечкою почали новий відлік життя. Давала їй все, що могла. Старалася замінити і батька, і матір. На двох роботах гарувала: вдень торгувала, ввечері прибирала. Не раз і Вірочку брала з собою. Дівчинці сподобалася професія продавчині. Завжди говорила:
— Виросту, і буду, як мама.
Сваталися до Марії чоловіки, та вона вирішила присвятити своє життя єдиній донечці.
Мрія дитинства здійснилася — Віра стала торгувати в магазині. На початках — ученицею-практиканткою, потім — самостійно.
— Славну дочку виховала, — не нахвалювалися знайомі, — дай Бог їй щастя.
— Дай Боже — усміхалася мати. Молилася за неї, мріяла, щоб у її дитини краще склалося життя, ніж у неї самої.
Покупців в магазині, де торгувала Віра, завжди було повно. Вміла підхід знайти до кожного. Підхвалить товар, завжди з чарівною посмішкою, метка. Ну, як в такої продавчині щось не придбати. Виручка була хорошою, а відповідно — і зарплата. Кожного разу Віра з “получки” обдаровувала неньку чимось особливим.
Зачув про молоду продавчиню хлопець з іншої місцевості. Приїхав на велосипеді, мовляв, купити продукти. Та не стільки за товаром, як подивитися на дівчину. Спеціально прибув під кінець робочого дня, щоб поговорити, провести додому. Закохався у білявку. Це почуття було взаємним.
Молоді одружилися. Саша працював у будівельній сфері, Віра — у торгівельній. Раділа Марія за дітей — вони були такі щасливі, а ще більшу радість в сім’ю принесло народження первістка. Бабуся дуже любила онучка, допомагала ростити.
Та не довго була щаслива Віра. Й, зрештою, повторила долю матері. Затримки зятя на роботі, часто від нього було чути алкоголь. А найгірше — змінився характер: із лагідного, люблячого став агресивним, невдоволеним. Пізніше Віра дізналася, що чоловік зраджує їй. Розлучилася. Олександр пішов жити в іншу сім’ю, де, до речі, теж підростав хлопчик.
Жінка вдруге вийшла заміж, народила ще одного синочка. Марія спочатку не хотіла віддавати старшого онучка в сім’ю “нового” чоловіка доньки, але не їй це вирішувати. Згодом все ніби стало на свої місця. Валєра дбав про обох синів, та й Вірі жилося комфортно і затишно. Марія раділа, що нарешті донька щаслива. А їй більше нічого не треба. Часто навідувалася, гостинцями обдаровувала усіх своїх найдорожчих.
Якось Віра забігла до матері — така весела, з піднесеним настроєм.
— Я на хвилинку до подруги, маю деякі справи, — і за нею зачинилися двері. А невдовзі задзвонив телефон. Марія підняла слухавку і почула:
— Ваша Віра помирає…
Не пам’ятає, як босоніж вибігла з хати. Біля будинку знайомих уже стояла “швидка”. Медики старалися хвору реанімувати, але… не вдалося.
Важке, невимовне горе звалилося на плечі Марії. Мала єдину дочку, єдину надію. Як же тепер далі жити?
Дітей розлучили. Старший — Дмитрик, залишився у бабусі, бо на той час вчився у випускному класі (тепер він студент вишу), молодший, Русланчик — з батьком.
Марія вчиться тепер жити без Віри. Але з вірою в те, що хоч в онуків все складеться добре…
Автор: А. ДІДЕНКО.
