Я щороку передплачую “Голос Лановеччини”. Звикла читати газету, цікавлюся всім. А за своїми домашніми клопотами й проблемами забула, що в листопаді передплатила і на цей рік. Одного дня знайома новину розказала, про яку дізналася з «Голосу Лановеччини». Я й згадала про районку. Та вже дві цьогорічні газети мені не принесли. Чому? Чия це вина і халатність?
З таким питанням до нас у понеділок прийшла жителька Краснолуки Раїса Коцюра. До речі, вона далеко не єдина в районі, кому з початку року листоноші не доставили “Голос Лановеччини”. Немає досі газети й в оселі Лариси Юзюк із Синівців, яка раніше її не передплачувала. Про такі випадки ми повідомляємо працівників пошти і, відповідно, газету людям, як правило, приносять. Однак такі ситуації непоодинокі, на жаль, і суттєво підривають репутацію нашого видання.
Ми з повагою ставимося до роботи своїх партнерів, а особливо тих, хто працює в провінції. Але в період, коли пошта забирає у видань в межах 40% від передплати та ще й місяцями затримуючи її виплату, начальник Укрпошти п.Смілянський отримав за минулий рік начебто більше мільйона гривень середньомісячної (!) зарплати при тому, що поштові відділення закривають, а працівників скорочують, то ще й не зацікавлені там, як і у владних кабінетах, у пропаганді й підтримці україномовного продукту. От і маємо результат – періодика по всій державі втрачає тиражі, посилки надходять із запізненням, листи по дорозі губляться, рядові поштовики (можливо, через низьку зарплату) якісь непривітні, байдужі. На щастя, не всі!
Нам важлива довіра людей! Усім редакційним колективом уболіваємо за життя газети. Ми не просто звичайні підприємці, котрі торгують продуктами, заробляючи собі на життя. Ми ж насамперед дбаємо про збереження культурної спадщини свого краю. Як би банально це не звучало, але це так. Прикро, що у владних кабінетах їхні тимчасові господарі не хочуть цього розуміти. Раніше влада засоби масової інформації використовувала для особистого піару й пропаганди, і боронь боже було замахнутися пером на правду. Нині ж ЗМІ дали «вольную» не для правди, як того вимагала журналістська спільнота, а, як бачимо, для швидкого самознищення, або ж продажності багатим «дядькам». А хто (як, наприклад, наш колектив) уповає на себе, то тримається на плаву лише завдяки своїй праці, читачам і передплатникам. Але якщо декілька років тому пошта активно й відповідально працювала, то з 2016 року, зі зміною керівництва тут все роблять, аби знищити галузь, а з нею й кануть у небуття друковані видання. Та якщо столичне керівництво далеко і їм байдужа доля «Голосу Лановеччини», то просимо хоча б дівчат із місцевих відділень пошти не ігнорувати прохання людей і відповідальніше ставитися до своїх обов’язків. Нам же разом жити тут, щодня вітатися, дивитися один одному в очі…
Розуміємо, дорогий читачу, що далеко не всім зараз добре живеться, тож ми не жаліємося – просто рятуємо ситуацію хоча б отаким поясненням…
Автор: Наталя ГАМЕРА.
