Тоді, більш як пів століття тому, ми, школярі, й слова такого — «бутерброд» не знали. Казали просто: хліб зі смальцем, хліб із салом, хліб з цукром…
О, приготувати останній із згаданих було нелегко: доводилося пильнувати, щоб цукор не розсипався. Для цього хліб намочували, але тільки на поверхні, аби він не розповзся в руці, а тоді вже посипали цукром, а ще краще, як мама дозволяла змастити окраєць сметаною…
Тож слова «бутерброд» не знали, а що таке «допомога рідному колгоспові» було добре відомо: нас частенько забирали з уроків збирати як не картоплю, то огірки. Ось і цієї осені біля школи зупинився «бобик» голови колгоспу, й той пройшов до вчительської. Директором саме призначили мого батька, Івана Гавриловича, він по хвилі вийшов звідти слідом за головою, і вони перемовлялися уже на вулиці. Була саме перерва, і ми почули слова директора: «Дітей треба нагодувати, інакше я не погоджуся». «Щось придумаю», — відповів голова й сів у машину.
Через кілька хвилин оголосили нам, старшокласникам: «Завтра уроків не буде. Зранку машина повезе в поле — зачищати плантацію після картоплі. Перекуски з дому можете не брати, колгосп забезпечить харчами…». Що ж то буде? — зацікавило. Зійшлися на думці, що, мабуть, як торік, печиво (у нас казали «пряники») чи вафлі.
Годин через дві нашої праці в полі під’їхав «бобик». Але з нього вийшов не колгоспний голова, а директор школи. З інших дверцят — двоє жінок із бухгалтерії колгоспу. Розстеливши брезент, вони почали вивантажувати на нього якісь ящики та хлібини. Взялися вправно працювати ножами та ложками, готуючи «двоповерхові» бутерброди. Й невдовзі усі учні отримали по добрячому кусневі хліба, намазаного товстим шаром масла, а зверху щедро здобреного полуничним варенням.
Яка то була смакота! І добавку давали усім, хто бажав…
Уже потім ми дізналися, що за тими дефіцитами директор їздив у райцентр, на базу споживспілки, й роздобув їх не без допомоги районної влади.
Смачніших бутербродів я відтоді не їв, хоча для нас вони були просто хлібом з маслом і варенням…
Автор: Богдан МЕЛЬНИЧУК.
