1. Чому орендарі пропонують підписувати договори, не роздаючи їх на руки для ознайомлення?
Тому, що ви самі їм так дозволяєте робити, адже згідно з Цивільним кодексом України сторона, що підготувала текст договору, надає один примірник іншій стороні для вивчення, консультації і внесення змін в договір. Строк дії договору сторони погоджують між собою, а ст.181 Господарського кодексу передбачає 20-тиденний термін.
2. Чому орендарі нав’язують готові віддруковані договори без права вносити зміни?
Обидві сторони мають рівні права, а тому всі пункти мають прийматися консенсусом. Ніхто не має права нав’язувати кабальні умови. Жодна з владних структур не може диктувати умови, тому й типовий договір Кабінету Міністрів України носить тільки рекомендований характер.
3. Як захистити свою землю, здану в оренду?
У договорі оренди не повинно бути слів чи виразів «продаю», «передаю у власність», «передаю в суборенду». А взагалі треба скористатись своїм правом на консультацію у юриста перед тим, як поставити підпис, а щоб було дешевше – треба створити спілку власників.
4. Як розірвати договір з найменшими втратами?
Порядок розірвання договору оренди землі передбачено Законом України «Про оренду землі». Якщо в односторонньому порядку при відсутності згоди іншої сторони – тільки в судовому порядку. Але позивач має довести факт невиконання зобов’язань іншою стороною. Тому кожен пункт договору має бути конкретним. Наприклад, неможливо реалізувати такий пункт, як «земельна ділянка повертається орендодавцю в стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду», якщо в договорі не записано, що на початку і в кінці оренди орендар за власний рахунок проводить агрохімічне обстеження ґрунтів державною лабораторією. А щоб понести найменші витрати, всіх орендодавців має представляти в суді одна людина: голова спілки або найнятий юрист. Скільки людей у спілці – в стільки ж разів менша сума, адже судові витрати на один позов однакові: і на одну особу, й на триста осіб.
5. Чому працівники соціальної сфери села не отримують земельні ділянки?
Закон дозволяє, тому запитайте у свого голови (старости). Можливо, причина поважна, а може й меркантильна: вигідніше здати в оренду землі запасу й отримати копійку до бюджету села.
Пригадую, восени 2011 року в Кам’янець-Подільському, на Хмельниччині, відбулася робоча зустріч господарського активу з обміну досвідом. Я був присутнім на зборах. Особливо запам’яталися мені слова Василя Петринюка – неординарної особистості, досвідченого економіста. Він сказав: «Якщо людям дали землю у власність, то вони повинні нею розпоряджатися як власники, відповідно до Конституції. Тож, в Україні має запрацювати ринок землі…” Я довго розмірковував над цими словами, адже вони викликали в мене різні думки. Українська земля з її безцінними чорноземами, багатствами, корисними капіталами – це найцінніше, що в нас залишилося. Земля – це специфічний, вічний товар. Тому, до запровадження ринку землі ми повинні підходити особливо зважено. Ми не маємо права на помилку! Бо ця помилка може коштувати дуже дорого: із нинішніх власників ми можемо перетворитися на безправних, безземельних аборигенів. Борони Боже від такого лиха. Земельні ресурси мають працювати на економіку країни, на добробут наших людей, гарантувати національну безпеку України.
Мають бути продумані правила: хто, скільки, на яких умовах продаватиме землю і купуватиме, мінятиме, здаватиме її в оренду, передаватиме в спадок чи закладатиме як цінне майно тощо. Тож у питаннях землі мають бути певні правила і серйозна відповідальність за їх порушення. То що ж робити, щоб не ошукали селян, і хто повинен захистити права власників? Як на мене, здійснювати процедуру купівлі-продажу землі має перевірена досвідчена державна структура. Якщо ж говорити про сьогоднішні органи Держкомзему, то, доручивши винятково цій структурі займатися оформленням документів, – матимемо чимало лиха. Адже скільки шахрайств наразі трапляється навколо реєстрації договорів оренди, видачі державних актів на право власності на землю. Тож права власника повинна захистити держава.
То що ж засвідчив процес розпаювання землі в Україні? Приступаючи до розпаювання землі, наші чиновники посилалися на досвід сусідів, який нібито вивчили. Але ж у сусідів не всюди одинаково. Тож зробили чимало помилок і прорахунків, бо тоді вірили, що вивчаємо і спираємося на кращий світовий досвід. Американці надавали нам технічну допомогу: на цей проект уряд США виділив близько 42 млн доларів. При цьому була поставлена вимога – прив’язати кожну ділянку до конкретного поля, до конкретної системи координат, щоб її із супутника було видно. Зі свого боку ми багато років сперечалися, переконували, що у нас це неможливо зробити. Але зробили.
Наприклад, моя мати, Мотря Федорівна Мельник, проживала в селі Буглів. Сім’я мала 5 га землі. При створенні в 1949 році колгоспу ім.Фрунзе (тепер ім.Шевченка), його керівництво за участю представників тодішньої влади змусило матір відмовитись від свого земельного наділу і таким чином він перейшов у колгоспне володіння. А ще – і камінь із садом, і паркан, який розібрали для будівництва ферм, і реманент для обробітку землі. В подальшому мати була вимушена стати членом цього господарства і продовжувала там працювати до самої смерті. У 1979 році померла. Я довгий час проживав і працював в різних областях України, а у 1985 році повернувся у рідний мені Лановецький район. В 1996 році в колгоспі ім.Шевченка відбулося розпаювання земель, однак у список осіб на отримання права на земельний пай я внесений не був. Тому очевидно, що справа впирається лише в суб’єктивне сприйняття законів нашими чиновниками їх правосвідомості. (На час написання матеріалу надійшло рішення від 20 грудня 2019 року №396 Буглівської сільської ради, яким передбачено не заперечення надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого господарства для Мельника Г.Х.).
Я не думаю, що з введенням ринку землі усі одразу кинуться її продавати. А от купувати землю мають ті, хто на ній працював, працює і хоче працювати. Держава має визначитися і виступити цим самим агентом між продавцем і покупцем. Зрозуміло, було би багато помилок, але ті помилки, на мій погляд, були б поодинокими, і їх можна було б виправляти в межах одного району. Але ви тільки вдумайтеся, якщо без відповідної підготовки, то скільки можна наробити помилок у масштабах країни?
Моя думка остаточна щодо землі як товару: я за ринок землі. Але не на часі кидатися в нього стрімголов! Відкласти розгляд, накласти мораторій ще на 2 роки, заборони продаж землі сільськогосподарського призначення.
Автор: Георгій МЕЛЬНИК,
громадський діяч.
