Одного разу священик прийшов до зали, щоб звернутися до вірян.
Зала була порожньою, тільки молодий конюх сидів у першому
ряду.
Священик замислився:
– Чи слід мені говорити?
Зрештою він наважився запитати конюха:
– Тут немає нікого, крім тебе, то чи слід мені говорити?
Конюх відказав:
– Пане, я проста людина, я в цьому нічого не тямлю. Але, коли я заходжу до стайні і бачу, що всі коні розбіглися, і залишився лише один кінь, я все одно нагодую його.
Священик, прийнявши ці слова близько до серця, почав проповідь. Він говорив дуже довго, і в кінці нарешті відчув полегшення.
Йому захотілося дізнатися, наскільки гарною була промова. Він поцікавився:
– Тобі сподобалася моя проповідь? Як тобі мої притчі?
Конюх відповів:
– Я вже говорив, що я проста людина і не дуже тямлю в цьому. Та коли я заходжу до стайні і бачу, що всі коні розбіглися, і залишився лише один кінь, я все одно нагодую його. Але я не дам йому весь корм, що призначався для всіх коней.
