У невеличкому колективі аптеки, до якої мені часто доводиться звертатися за ліками — новачок. А позаяк я звик налагоджувати дружні стосунки з тими, з ким періодично зводять справи чи потреба, тож вибравши день, коли він, той хлопець, працюватиме в іншу зміну, запитав знайому молоду провізорку, до котрої вже чималий час звертаються на ім’я і на «Ти».
— Скажи, будь ласка, як звати вашого новачка? Раптом щось мені треба буде, а нікого з вас, знайомих не застану…
Вона відразу ж почервоніла, чим збентежила і мене, а по хвилі мовчання сказала:
— Не можу вимовити це ім’я…
— Чому? — щиро здивувавсь я.
— Бо так звуть і мого колишнього чоловіка, якого позбавили батьківських прав. Було за що… Тепер сама виховую чотирирічного синочка і боюся навіть згадувати ті жахи, коли ми жили втрьох. Розумію, що це смішно, але не можу вимовити те ім’я, бо воно викликає дуже неприємні згадки. Хоча наш новачок, звісно, не має до цього жодного стосунку…
Автор: Богдан МЕЛЬНИЧУК.
