Неділя. Базарний день. Поглядом зустрічаю знайому, з якою колись працювали в суміжних установах. Вона допомагала дітям торгувати.
— О, скільки літ, скільки зим не бачилися. Як життя, здоров’я? — запитую.
Підняла голову і почалося:
— Яке там здоров’я: і те болить, і те.
І почала перераховувати свої болячки. Пігулки, уколи, гормони… строчить, мов з кулемета.
— Тихо, зупинися. Навіщо це все мені викладаєш? Я ж не лікар і нічим не допоможу. А для годиться ти хоч інколи у паспорт заглядаєш?.. Слухай мене уважно: ніколи й нікому не розказуй про свої болячки, це нічого не змінить. Навпаки, кріпися, будь життєрадісною, не скигли. Менше прислухайся, що там в тебе болить. Побачиш — все зміниться.
…Повертаюся з ринку назад. Знову зупиняюся біля своєї знайомої. Вона так азартно пояснює покупцеві про товар, що реалізовує, аж любо слухати.
Ніби не бачилися, називаючи по імені і по батькові, запитую:
— Як життя, здоров’я?
— У мене все прекрасно! — відповідає посміхаючись.
— Ну і ладненько, — поспішила я своєю дорогою.
Через декілька тижнів запитую в дочки, як мама. Вона на те:
— Що ви їй там наказали? Змінилася, зовсім не ниє. А то, бувало, як проснеться, то тільки: не спала, руки, ноги крутили, всередині болить… і так щоденно.
— Нічого особливого, — відповідаю. — Будьте усі здорові.
А.ДІДЕНКО.
