Ці, здавалося б, прості слова уже багато років є справжнім дороговказом для настоятеля храмів у Білозірці та Шушківцях о.Олексія Філюка. У них закладена життєва мудрість і цінність буття, розуміння того, для чого Господь створив людину. Життя прекрасне без будь-яких «але», вважає священник, і власним прикладом доводить, що це істинно так. Завжди усміхнений, життєрадісний, сповнений енергії, оптимізму й позитиву, яким заряджає усіх довкола, він став лікарем для сотень людських душ, вчителем та духовним наставником для нужденних, порадником для тих, хто спіткнувся, і хорошим батьком для двох сиріт, які знайшли в будинку о.Олексія любов, тепло, розуміння, Божу благодать. І хоч життя не раз ставило священника на коліна, підносило випробування, але він не дозволяв смутку й розчаруванню закрастися у серце, з молитвою на вустах вставав і йшов далі, щомиті дякуючи Творцю…
о.Олексій частенько буває у полі зору майстрів пера, телемедійників, залюбки ділиться своїми успіхами і добрими справами. Чимало українців полюбили сучасного священника за кулінарні блоги, але з початку карантину в зв’язку з пандемією коронавірусу, тисячі людей з усіх куточків України та країн Європи залюбки переглядають його онлайн-богослужіння у соціальних мережах Fasebook чи Instagram, слухають Слово Боже і вчаться його розуміти…
За крок до Різдва спілкуємося зі священником про справжні цінності людського життя, онлайн-парафію і її значення для людей, добрі справи та багато іншого.
Своє покликання до священства о.Олексій відчував з раннього дитинства. Ще з чотирьох років, коли ходив у садочок в Шушківцях, усіх дітей заставляв ставати на коліна і молитися, «хрестив», «вінчав», «благословляв». Звідки такий потяг, йому важко пояснити, адже у родині священника не було і храм на той час був зачинений. Вдома маленький Олексійко одягав на шию шарф, мамину спідницю і «правив». Бабусі хрестилися, повторювали за ним молитви, пошепки говорили: «буде батюшкою»… У школі хлопчик ні про яку професію не мріяв, а тільки хотів бути священником. Його навіть усі називали Альоша-батюшка. По закінченню Білозірської школи юнак вступив у Збаразьку семінарію. Деякий час проходив практику у Тернополі, а тоді повернувся в рідні Шушківці. 16-й рік о.Олексій засіває зерно Божої науки в душі шушківчан і вже 3-й рік служить у храмі св.Архистратига Михаїла с.Білозірка.
З початку карантину, у березні, спробував проповідувати Слово Боже у новому форматі. Спочатку онлайн-парафія нараховувала декілька десятків користувачів соцмереж. За 9 місяців чисельність збільшилася до 3,5 тисяч парафіян, а протягом доби проповіді о.Олексія переглядають десятки тисяч людей. Щодня, о 21 год. душпастир збирає біля гаджетів своїх онлайн-парафіян зі всіх куточків України, земляків, які проживають в США, Італії, Іспанії, Аргентині, Австралії, Ізраїлі. Теми вибирає злободенні, що тривожать людей, підкріплює цитатами з Біблії, псалмами і піснеспівами. Говорить про терпіння, любов, лагідність, стриманість, забобони… Душпастир отримує сотні коментарів, подяк, запитань, на які допомагає шукати відповіді. Щодня отримує безліч прохань про молитву «за здоров’я». Каже, інколи не вистачає й пачки паперу, щоб роздрукувати імена для поминання під час богослужіння у храмі. Рекордна кількість — 40 тисяч імен, а це займає близько двох годин, аби перечитати. На щастя допомагають ще четверо прислужників.
— Онлайн-парафія — вимога часу, — вважає о.Олексій. — Я щасливий, що завдяки моїм проповідям чимало людей навернулися до Бога, багато подружніх пар почали шанувати сімейні цінності, чимало закоханих людей, що жили в цивільному шлюбі, вирішили поєднати свої долі перед Господом, а сім’ї протестантської віри, послухавши проповіді Євангелії, охрестили своїх дітей. Хіба це не чудо Боже? Радію за кожного, хто пізнав Господа. Адже найголовніше покликання священника — вести людей до спасіння їхніх душ.
Але найбільше радіє, коли зерна Божої науки, що сіє на онлайн-парафії, проростають на парафії в Білозірці та Шушківцях:
— Приємно, коли люди, які переглядали мої трансляції у соцмережах, наважуються приїхати на парафію. Пригадую, як чотири сім’ї з Бодак, де українська православна церква московського патріархату, в білозірському храмі сповідалися, причащалися. Також були паломники з Дубно, Львова, Івано-Франківська та інших областей…
Якось вдячна парафіянка з Шумщини вишила портрет о.Олексія, що сьогодні прикрашає його оселю.
Часто онлайн-парафіяни писали священнику, що не мають Біблії, а хотіли б черпати мудрість Слова Божого. Почав клопотатися, щоб задовольнити людські прохання. Декілька Біблій мав, частинку придбав, а більшість Біблій і Нового Заповіту надіслали небайдужі люди та священники. Сьогодні понад 500 священних книг відправлено у різні, найвіддаленіші куточки України.
о.Олексій виховує двоє синів. Усміхнено говорить: «Вони народжені в серці, найдорожче, що у мене є»…
Переломним у житті священника був 2016 рік. Тоді зрозумів, що більше не хоче бути сам. Вирішив взяти на виховання дитину-сироту. Отримав розуміння з боку працівників служби у справах неповнолітніх РДА, які надали консультацію і допомогли зібрати пакет документів. Віктор виховувався у Бережанському інтернаті. З перших хвилин спілкування знайшли спільну мову. Сьогодні Віті вже 17 років, навчається у Лановецькому ПТУ. Він кмітливий і шустрий, любить автомобілі.
Сергійко появився у священичій сім’ї більше року тому зовсім випадково. Його виховувала бабуся, але після її смерті о.Олексію запропонували взяти юнака під опіку. Хлопчик був дуже домашній, щирий і відкритий. Тож погодився без вагань. Сергійкові 14 років, він навчається у 9 класі Білозірської школи. Сини священника — гордість, надія, його щасливе майбутнє. Вони називають його татком, а він їх — синочками. Залюбки допомагають справитися з хатніми клопотами, разом експериментують на кухні, готують різноманітні смаколики, якими пригощають друзів і паломників, що є частими гостями у родині Філюків. В хаті панує гармонія і взаєморозуміння. До речі о.Олексій дуже тішиться, що Сергійкові до вподоби готувати, адже це і його захоплення ще з юних літ. Часто разом придумують для свого кулінарного блогу нові страви. Кажуть, вдається смачно.
Юнаки добре ладять, мають спільні інтереси, але найголовніше — є підтримкою й опорою для свого батька, прислуговують у храмі, прислухаються до повчань. І хай там що б не говорили люди — вони завжди разом. У цьому їхнє щастя.
Різдво — по-особливому домашнє свято, на яке з нетерпінням чекають християни. Радісно зустрічають народження Христа і в родині Філюків. Святкування розпочинається з молитви у храмі — різдвяного повечір’я. Після цього, вдягнувшись у вишиванки, сім’я Філюків йде на Святвечір до батька, дідуся. У цій родині не дотримуються традиції 12 страв. Звісно, обов’язково має бути кутя і пісні наїдки. Як зазначає о.Олексій, важливо не скільки страв на столі, а молитва, мир, злагода, братерська любов. Отож, уся родина складає подячну молитву за прожитий рік, хліб насущний, здоров’я і благополуччя, звучить весела коляда. Святкування продовжується на різдвяних богослужіннях у Шушківцях і Білозірці.
Наступного дня разом беруться за приготування святкового столу та зустрічають дорогих гостей. В оселі лунає дзвінкий сміх, колядка, витає запах мандарин, панує радість та любов…
— Найбільші цінності для мене — служіння Богу — сію Господнє зерно у храмі та на просторах соцмереж, і мої діти — їхня підтримка у повсякденні допомагає жити і творити. А загалом, ціную кожну дрібничку, кожен момент Божої присутності. Слава Богу за все.
Олеся МЕЛЬНИЧУК.
