Здавалося, лютий відходить і скоро весна,
і там буде тепло, і буде вже легше,
здавалось, вгамується клята війна,
і, може, якось заспокоїться серце.
Кривавий майдан, два роки по тому,
двадцяте число ми лиш пом'янули –
а тут повертається миттю додому,
свій час відшукавши, де гоїться втома,
птахом підбитим, навіки заснулим –
Мар'їнка, ранок, снайперська куля.
І все мов замовкло, застигло, загусло,
і все розтривожилось в давленій тисняві,
і як же змінити цю стежку і русло,
коли вже від нас ніхто не піде,
а сніг карколомний мете і мете –
Богові правду і совість Вітчизні –
не видно, хто плаче, бо плачуть усі,
над сонцем твоєї душі.
Здавалося, лютий відходить і скоро весна,
вона колись прийде, зігріє всі камені,
та тільки тебе вже ось зараз нема,
в журбі і жалобі твої рідні Ланівці,
такі світлі люди, як ти – нагорода це.
Таким приготовлене місце у Раю.
Як жаль, що героями не народжуються
в цій країні – героями помирають…
Автор: Юрій МАТЕВОЩУК.
м.Ланівці.
